Протягом усього 2004 р. до нашої організації надходили заявки на розробку технічних пропозицій щодо котельних для теплопостачання житлових та громадських будівель, В яких навантаження на гаряче водопостачання сильно відрізнялися (у менший бік) від тих, які вимагалися раніше для ідентичних споживачів. Це стало приводом для аналізу методик визначення навантажень на гаряче водопостачання (ГВП), які наведені в діючих СНиПах, та можливих помилок, що виникають при їх застосуванні на практиці.
О.О. СИБІРКО
В даний час порядок визначення теплових навантажень на ГВП регламентується нормативним документом СНіП 2.04.01–85* «Внутрішній водопровід та каналізація будівель».
Методика визначення розрахункових витрат гарячої води(максимального секундного, максимального годинного та середнього годинного) та теплових потоків (теплової потужності) протягом години при середньому та при максимальному водоспоживання відповідно до розділу 3 СНиП 2.04.01–85* ґрунтується на розрахунку відповідних витрат через водорозбірні прилади (або групи однотипних) приладів з подальшим усередненням) та визначення ймовірності їх одночасного використання.
Усі службові таблиці з даними за різними питомими нормами витрати тощо, наведені у СНиПе, застосовуються лише розрахунку витрати через окремі прилади і ймовірності їх дії. Вони не застосовні визначення витрат виходячи з кількості споживачів, шляхом множення кількості споживачів на питома витрата! Саме в цьому полягає основна помилка, яка допускається багатьма розрахунками щодо теплового навантаження на ГВП.
Виклад методики розрахунку в 3м розділі СНиП 2.04.01-85 * не відрізняється простотою. Введення численних надрядкових та підрядкових латинських індексів (утворених від відповідних термінів у англійською) ще більше ускладнює розуміння сенсу розрахунку. Не зовсім зрозуміло, навіщо це зроблено в російському СНіП, - адже далеко не всі володіють англійською і з легкістю асоціюють індекс h»(від англійської hot- гарячий), індекс « c»(від англійської cold- холодний) та « tot»(від англійської total- Результат) з відповідними російськими поняттями.
Для ілюстрації стандартної помилки, що зустрічається у розрахунках потреби тепла та палива, наведу простий приклад. Необхідно визначити навантаження ГВП для 45-квартирного житлового будинку при числі мешканців 114 осіб. Температура води в трубопроводі ГВП - 55°С, температура холодної води в зимовий період -5°С. Для наочності припустимо, що в кожній квартирі встановлено по дві однотипні водорозбірні точки (мийка на кухні та умивальник у ванній).
Варіант I розрахунку – неправильний (ми неодноразово стикалися з таким способом розрахунку):
За таблицею «Норми витрати води споживачами» обов'язкового Додатка 3 СНиП 2.04.01–85* визначаємо для «Житлових будинків квартирного типу: з ваннами довжиною від 1500 до 1700 мм, обладнаних душами» витрата гарячої води на одного мешканця за годину найбільшого водоспоживання дорівнює q hhr, u = 10 л/ч. Далі все, здавалося б, дуже просто. Загальна витрата гарячої води на будинок за годину найбільшого водоспоживання, виходячи з кількості мешканців 114 осіб: 10 . 114 = 1140 л/год.
Тоді, витрата тепла в годину найбільшого водоспоживання дорівнюватиме:
де U- кількість мешканців у будинку; г -щільність води, 1 кг/л; з- теплоємність води, 1 ккал/(кг °С); t h – температура гарячої води, 55°С; tс – температура холодної води, 5°С.
Котельня, реально побудована на підставі даного розрахунку, явно не справлялася із навантаженням ГВП у моменти пікових розборів гарячої води, про що свідчать численні скарги мешканців цього будинку. Де тут помилка? Вона полягає в тому, що якщо уважно прочитати розділ 3 БНіП 2.04.01–85*, то з'ясовується, що показник q hhr, u, наведений у Додатку 3, використовується у методиці розрахунку тільки для визначення ймовірності дії санітарно-технічних приладів, а максимальна годинна витрата гарячої води визначається зовсім інакше.
Варіант розрахунку II - у суворій відповідності до методики СНіПу:
1. Визначаємо можливість дії приладу.
,
де q hhr,u = 10 л - згідно з Додатком 3 для даного виду водоспоживачів; U= 114 осіб – кількість жителів у будинку; q h0 = 0,2 л/с - відповідно до п. 3.2 для житлових та громадських будівель, допускається приймати це значення за відсутності технічних характеристикприладів; N- Число санітарно-технічних приладів з гарячою водою, Виходячи з прийнятих нами двох точок водорозбору в кожній квартирі:
N= 45 . 2=90 приладів.
Таким чином, отримуємо:
Р= (10 x 114) / (0,2 x 90 x 3600) = 0,017.
2. Тепер визначимо ймовірність використання санітарно-технічних приладів (можливість подачі приладом нормованої годинної витрати води) протягом розрахункової години:
,
де P- ймовірність дії приладу, визначена в попередньому пункті; P= 0,017; q h0 = 0,2 л/с - секундна витрата води, віднесена до одного приладу (також уже використовувався в попередньому пункті); q h0,hr - годинна витрата води приладом, відповідно до п. 3.6 за відсутності технічних характеристик конкретних приладів допускається приймати q h0,hr = 200 л/год, тоді:
.
3. Оскільки P h менше 0,1 застосовуємо далі табл. 2 Додатка 4, за якою визначаємо:
при 
.
4. Тепер ми можемо визначити максимальну годинну витрату гарячої води:
.
5. І, нарешті, визначаємо максимальне теплове навантаження ГВП (тепловий потік за період максимального водоспоживання протягом години максимального споживання):
,
де Q ht - теплові втрати.
Врахуємо теплові втрати, прийнявши їх за 5% від розрахункового навантаження.
.
Ми отримали результат більш ніж удвічі перевищуючий результат першого розрахунку! Як показує практичний досвід, цей результат набагато ближчий до реальних потреб у гарячій воді для 45-квартирного житлового будинку.
Можна навести для порівняння результат розрахунку за старою методикою, що наводиться у більшості довідкової літератури.
Варіант ІІІ. Розрахунок за старою методикою. Максимально годинна витрата тепла на потреби гарячого водопостачання для житлових будівель, готелів та лікарень загального типу за кількістю споживачів (відповідно до СНиП IIГ.8–62) визначалася таким чином:
,
де kч - коефіцієнт годинної нерівномірності споживання гарячої води, що приймається, наприклад, табл. 1.14довідника «Налагодження та експлуатація водяних теплових мереж» (див. табл. 1); n 1 – розрахункова кількість споживачів; б - норма витрати гарячої води на 1 споживача, приймається за відповідними таблицями СНиПа IIГ.8-62і для житлових будівель квартирного типу, обладнаних ванними довжиною від 1500 до 1700 мм, становить 110-130 л/добу; 65 - температура гарячої води, ° С; tх - температура холодної води, °С, приймаємо tх = 5 °С.
Таким чином, максимально годинна витрата тепла на ГВП дорівнюватиме:
.
Легко помітити, що цей результат майже збігається з результатом, отриманим за методикою, що діє.
Застосування норми витрати гарячої води на одного жителя в годину найбільшого водоспоживання (наприклад, для «Житлових будинків квартирного типу з ваннами завдовжки від 1500 до 1700 мм») q hhr == 10 л/год), наведеного в обов'язковому Додатку 3 СНиП 2.04.01–85* «Внутрішній водопровід та каналізація будівель», неправомірно для визначення витрати тепла на потреби ГВП шляхом множення його на кількість мешканців та різницю температур (ентальпій) гарячої та холодної води. Цей висновок підтверджується як наведеним прикладом розрахунку, і прямим зазначенням цього у навчальної літературі. Наприклад, у підручнику для ВНЗ «Теплопостачання» за ред. А.А. Іоніна (М.: Стройиздат, 1982)на стор. 14 читаємо: «…Максимальна годинна витрата води Gч. max не можна змішувати з витратою води, що наводиться в нормах, в годину найбільшого водоспоживання Gі.ч. Остання як деяка межа застосовується для визначення ймовірності дії водорозбірних приладів і стає рівною Gч. max тільки при нескінченно великій кількості водорозбірних приладів». Розрахунок за старою методикою дає набагато більш точний результат за умови застосування добових норм витрати гарячої води по нижній межі діапазонів, наведених у відповідних таблицях старого СНиПа, ніж спрощений розрахунок, який виконують багато розрахунків з використанням діючого СНиП.
Дані з таблиці Додатка 3СНіП 2.04.01–85* необхідно застосовувати саме для розрахунку ймовірності дії водорозбірних приладів, як цього вимагає методика, викладена в розділі 3 цього СНіПу, а потім визначати бhr та обчислювати витрати тепла на потреби ГВП. Відповідно до примітки у пункті 3.8 СНиП 2.04.01–85*, для допоміжних будівель промислових підприємствзначення q hr допускається визначати як суму витрат води на користування душем та господарсько-питні потреби, які приймаються за обов'язковим Додатком 3 за кількістю водоспоживачів у найбільш численній зміні.
Розрахунок систем гарячого водопостачання полягає у визначенні діаметрів трубопроводів подаючого та циркуляційного, підбору водонагрівачів (теплообмінників), генераторів та акумуляторів тепла (при необхідності), визначенні потрібного напору на введенні, підборі підвищувальних та циркуляційних насосівякщо вони необхідні.
Розрахунок системи гарячого водопостачання складається з наступних розділів:
Визначаються розрахункові витрати води та тепла і на підставі цього потужність та розміри водонагрівачів.
Розрахунок подає (розподільної) мережі в режимі водорозбору.
Мережа гарячого водопостачання розраховується як циркуляції; визначаються можливості використання природної циркуляції, і при необхідності визначаються параметри та здійснюється підбір циркуляційних насосів.
Відповідно до індивідуального завдання на курсове та дипломне проектування може бути здійснений розрахунок баків-акумуляторів, мережі теплоносія.
2.2.1. Визначення розрахункових витрат гарячої води та тепла. Підбір водонагрівачів
Для визначення поверхні нагріву та подальшого підбору водонагрівачів потрібні годинні витрати гарячої води та тепла, для розрахунку трубопроводів – секундні витрати гарячої води.
Відповідно до п.3 СНиП 2.04.01-85 секундні та годинні витрати гарячої води визначаються за тими самими формулами, що і для холодного водопостачання.
Максимальна секундна витрата гарячої води на будь-якій розрахунковій ділянці мережі визначається за формулою:
- секундна витрата гарячої води одним приладом, який визначається:
окремим приладом – згідно з обов'язковим додатком 2 ;
різними приладами, які обслуговують однакових споживачів - за додатком 3;
різними приладами, що обслуговують різних водоспоживачів - за формулою:
, (2.2)
- секундна витрата гарячої води, л/с, одним водорозбірним приладом кожної групи споживачів: приймається за додатком 3 ;
N i - Число водорозбірних приладів для кожного виду водоспоживачів;
- ймовірність дії приладів, визначена кожної групи водопотребителей;
a – коефіцієнт, який визначається за додатком 4 залежно від загальної кількостіприладів N на ділянці мережі та ймовірності їх дії Р, яка визначається за формулами:
а) при однакових водоспоживачах у будинках чи споруді
,
(2.3)
де 
- максимальна годинна витрата гарячої води в 1 л одним водоспоживачем, що приймається за додатком 3;
U – кількість споживачів гарячої води у будівлі чи споруді;
N – кількість приладів, що обслуговуються системою гарячого водопостачання;
б) при різних групах водоспоживачів у будинках різного призначення
, (2.4)
та N i - величини, що відносяться до кожної групи споживачів гарячої води.
Максимальна годинна витрата гарячої води, м 3 /год визначається за формулою:
,
(2.5)
- годинна витрата гарячої води одним приладом, що визначається:
а) при однакових споживачах - за додатком 3;
б) за різних споживачів – за формулою
, л/с (2.6)
і 
- величини, які стосуються кожного виду споживачів гарячої води;
величина 
визначається за формулою:
, (2.7)
- коефіцієнт, що визначається за додатком 4 залежно від загальної кількості приладів N у системі гарячого водопостачання та ймовірності їх дії P.
Середня годинна витрата гарячої води 
, м 3 /год, за період (добу, зміна) максимального водоспоживання, т.ч, визначається за формулою:
, (2.8)
- максимальна добова витрата гарячої води в 1 л одним водоспоживачем, що приймається за додатком 3;
U – кількість споживачів гарячої води.
Кількість тепла (тепловий потік) за період (доба, зміна) максимального водоспоживання на потреби гарячого водопостачання з урахуванням тепловтрат визначається за формулами:
а) протягом максимальної години
б) протягом середньої години
і - максимальна та середня годинна витрата гарячої води в м 3 /год, що визначаються за формулами (2.5) та (2.8);
t с – розрахункова температура холодної води; за відсутності даних у приміщенні t приймається рівною +5ºС;
Q ht – втрати тепла подавальними та циркуляційними трубопроводами, кВт, які визначаються розрахунком залежно від довжин ділянок трубопроводів, зовнішніх діаметрів труб, різниці температур гарячої води та навколишнього трубопровід середовища та коефіцієнта теплопередачі через стінки труб; при цьому враховується ККД теплоізоляції труб. Залежно від цих величин втрати тепла наводяться у різних довідкових посібниках.
При розрахунках у курсових проектах втрати тепла Q ht трубами, що подають і циркуляційними допускається приймати в розмірі 0,2-0,3 від кількості тепла, необхідного для приготування гарячої води.
У цьому випадку формули (2.9) і (2.10) набудуть вигляду:
а), кВт (2.11)
б), кВт (2.12)
Найменший відсоток тепловтрат приймається для систем без циркуляції. У більшості цивільних будівель застосовуються швидкісні секційні водонагрівачі зі змінною продуктивністю, тобто. із регульованим споживачем теплоносія. Такі водонагрівачі не вимагають баків-акумуляторів тепла і розраховуються на максимальний тепловий потік. 
.
Підбір водонагрівачів полягає у визначенні поверхні нагріву змійовиків за формулою:
, м 3 (2.13)
К - коефіцієнт теплопередачі водонагрівача, приймається за таблицею 11.2; для швидкісних водоводяних водонагрівачів з латунними нагрівальними трубками величина може прийматися в межах 1200-3000 Вт/м кв, ºС, причому менша приймається для приладів з меншим діаметром секцій;
µ - коефіцієнт зниження теплопередачі через теплообмінну поверхню через відкладення на стінках (µ=0,7);
- розрахункова різниця температур теплоносія та води, що нагрівається; для протиточних швидкісних водонагрівачів º визначається за формулою:
, ºС (2.14)
Δt б і Δt м – більша і менша різниця температур теплоносія та води, що нагрівається, по кінцях водонагрівача.
Параметри теплоносія у зимовий розрахунковий період, коли працюють опалювальні мережібудівель, що приймаються в трубопроводі, що подає 110-130 ºС і в зворотному -70, параметри води, що нагрівається в цей період t c = 5ºC і t c = 60...70 ºC. У літній період тепломережа працює лише для приготування гарячої води; параметри теплоносія в цей період в трубопроводі, що подає 70…80 ºC і у зворотному 30…40 ºC, параметри води, що нагрівається, і t c = 10…20 ºC і і t c = 60…70 ºC.
При розрахунку поверхні нагріву водонагрівача може статися, що визначальним буде літній період, коли температура теплоносія нижче.
Для ємнісних водонагрівачів розрахунок за різницю температур визначається за такою формулою:
, ºC (2.15)
t н і t до – початкова та кінцева температура теплоносія;
t h і t c – температура гарячої та холодної води.
Однак ємнісні водонагрівачі використовуються для виробничих будівель. Вони займають багато місця, у цих випадках можуть встановлювати поза приміщеннями.
Коефіцієнт теплопередачі для таких водонагрівачів згідно таблиці 11.2 становить 348 Вт/м 2 ºC.
Визначається потрібна кількість стандартних секцій водонагрівачів:
, Шт (2.16)
F - розрахункова поверхня нагріву водонагрівача, м 2;
f – поверхня нагріву однієї секції водонагрівача, що приймається за додатком 8 .
Втрати напору в швидкісному водонагрівачі можна визначати за такою формулою:
, м (2.17)
n - коефіцієнт, що враховує заростання трубок, приймається за досвідченими даними: за їх відсутності при одному чищенні водонагрівача на рік n = 4;
m – коефіцієнт гідравлічного опору однієї секції водонагрівача: за довжини секції 4 м m=0,75, за довжини секції 2 м m=0,4;
n - число секцій водонагрівача;
v – швидкість руху води, що нагрівається в трубках водонагрівача без урахування їх заростання.
, м/с (2.18)
q h – максимальна секундна витрата води через водонагрівач, м/с;
W заг - Загальна площаживого перерізу трубок водонагрівача визначається за кількістю трубок, що приймається за додатком 8 і діаметр трубок, що приймається 14 мм.
Вступ:
Тема розрахунку плати за комунальні ресурси одна із найскладніших. Тим, хто раніше з проблемою не стикався, відразу розібратися важко, та й часу на це немає.
Проте спробуємо.
Для розрахунків застосовуються ПП РФ №354 (порядок та методики на всі випадки життя), ПП РФ №307 (тільки для опалення і лише до 1 липня 2016 року, далі діє ПП РФ №354), ПП РФ №306 (нормативи).
Текст документів складний, масовому платнику практично недосяжний. Немає чіткої системи у позначеннях фізичних величин, Що може заплутати читача, відсутні найменування фізичних величин, що застосовуються у розрахункових формулах та пояснення. Ніби собі писали. Типу самі знаємо, а іншим знати необов'язково.
І ще одне початкове зауваження. Панове з КК та від Забудовника часто виявляють велику радість щодо «енергоефективності» новобудов, зокрема нашого району.
Сутністю енергоефективності є жорсткий облік усіх комунальних ресурсівта заходи щодо їх економії. Подивимося під час обговорення наскільки обґрунтовано таку «радість».
Оскільки у нас система ГВП закрита, тобто нецентралізована, то для розрахунків застосовується відповідний розділ ПП РФ №354 (додаток 2 розділ IV), коли виробництво комунальні послуги, у разі ГВС, здійснюється виконавцем (КК) на нашому з Вами обладнанні ІТП зі складу спільного имущества.
Щодо цього самого поняття «виробництво» ГВП виконавцем поки що вдаватися в подробиці не будемо. Це окрема досить «каламутна» та спірна тема, хто як і що насправді робить.
Зауважимо лише те, що згідно з ПП РФ №354, п.54 Правил чітко визначено, що плата за утримання спільного майна (обладнання ІТП, де виконавець послуги нагріває воду для ГВП) стягується окремо. Тобто «виробничі» - експлуатаційні витрати на це спільне майно входять до складу платежу за утримання та ремонт спільного майна та не включаються до калькуляції платежу за ГВП.
Отже, що треба врахувати для розрахунку плати за ГВП?
Загальна витрата холодної питної води (по лінії ХВС), що подається на нагрів для ГВП.
Загальна витрата теплової енергії, що відбирається у бойлерах у теплоносія із системи централізованого постачання теплової енергії (опалення).
Здавалося, все просто. Поділив загальну витрату тепла (нагрів) на загальний обсяг холодної води, яка витрачена для ГВП та порядок. Отримав питому витрату тепла на кубометр гарячої води.
Однак у наших квитанціях немає врахування сумарного обсягу щодо ХВС та ГВС окремо.
А дані індивідуального споживанняза ГВП та ХВС застосовувати не можна через систематичну похибку вимірювань квартирних лічильників. Тому запроваджено поняття ОДН усунення цієї систематичної похибки і точного сумарного обліку витрати води за будинок загальним будинковим лічильником.
У цьому сенсі ПП РФ №354 викладено не цілком коректно і походу вже давно застаріло місцями, коли в основу розрахунків пропонується покласти сумарні показання ІПУ, якщо немає загального будинкового лічильника, але при цьому автори нормативного тексту зовсім забули про систематичну похибку квартирних ІПУ (зона нечутливості ІПУ на малих витратах води).
За змістом закону «Про енергозбереження…» перше, що має бути зроблено – це встановлені загальні будинкові прилади обліку, а де немає технічної можливості через конструкцію будинку, технічна можливість має бути створена шляхом реконструкції (пристрою) приміщення для монтажу вузлів обліку комунальних ресурсів.
Загальний будинковий облік комунальних ресурсів невигідний комунальникам, тому й саботують процес. У «каламутній воді» мухлювати легше.
Також походу в нас у ІТП немає й окремого обліку витрати теплової енергії, яка витрачається на нагрівання ГВП. Принаймні це не видно зі змісту відомостей, наведених у квитанції.
А як же супер пупер енергоефективний ІТП?Чи не надто це просто для супер пупер енергоефективного ІТП із «космічними технологіями»?
Встановили один загальний лічильник ХВС та один загальний лічильник теплової енергії на весь блок та задоволені як слони?
А згідно із Законом приладами обліку має бути обладнаний кожен окремий будинок.
Чим він відрізняється тоді наш ІТП від звичайного тепловузла старого радянського будинку?
Навіщо нам «вухами їздять» котрий рік про енергоефективність?
Походу за тим, щоб якийсь пройдисвіт - «грошовий насос» за енергосервісним договором «авторитетно» заявив, що нам треба встановити прилади обліку для підвищення енергоефективності.
Нам і так ясно, що потрібний всеосяжний облік комунальних ресурсів.
Хто заважав поставити двоканальний лічильник теплової енергії? Чи важко було встромити лічильник для обліку витрати підживлювальної води для системи ГВП?
А якщо вони все ж таки є, то чому їх показання в розрахунках не використовують і в квитанціях не вказують?
Середнє годинне теплове навантаження гарячого водопостачання споживача теплової енергії Q hm , Гкал/год, в опалювальний період визначається за формулою:
Q hm = / T (3.3)
a = 100 л/добу - норма витрат води на гаряче водопостачання;
N = 4 - кількість осіб;
Т = 24 год – тривалість функціонування системи гарячого водопостачання абонента на добу, год;
t c - температура водопровідної водиу опалювальний період, °С; за відсутності достовірної інформації приймається t c = 5 ° С;
Q hm =100∙4∙(55-5)∙10 -6 /24=833,3∙10 -6 Гкал/год= 969 Вт
3.3 Загальна витрата теплоти та витрата газу
Для проектування вибирається двоконтурний котел. При розрахунку витрати газу враховується, що котел на опалення та ГВП працює окремо, тобто при включенні контуру ГВП контур опалення вимикається. Значить загальна витрата теплоти буде дорівнювати максимальній витраті. В цьому випадку максимальна витрата теплоти на опалення.
1. ∑Q = Q omax = 6109 ккал/год
2. Визначимо витрату газу за формулою:
V =∑Q /(η ∙Q н р), (3.4)
де Q н р =34 МДж/м3 =8126 ккал/м3 - нижча теплота згоряння газу;
η - ККД котла;
V = 6109/(0,91/8126)=0,83 м 3 /год
Для котеджу вибираємо
1. Котел двоконтурний АОГВ-8, теплова потужність Q=8 кВт, витрата газу V=0,8 м 3 /год, номінальний вхідний тиск природного газу Рном=1274-1764 Па;
2. Плита газова, 4-х конфоркова, ДП 400 МС-2п, витрата газу V = 1,25 м 3
Загальна витрата газу на 1 будинок:
Vг =N∙(Vпг ∙Kо +V2-котла ∙К кіт), (3.5)
де Kо=0,7-коефіцієнт одночасності для газової плити, що приймається по таблиці в залежності від кількості квартир;
К кіт = 1-коефіцієнт одночасності для котла по таблиці 5;
N-кількість будинків.
Vг =1,25∙1+0,8∙0,85 =1,93 м 3 /год
Для 67 будинків:
Vг =67∙(1,25∙0,2179+0,8∙0,85)=63,08 м 3 /год
3.4 Розрахункові теплові навантаження школи
Розрахунок навантажень на опалення
Розрахункове годинне теплове навантаження опалення окремої будівлі визначаємо за укрупненими показниками:
Q o =η∙α∙V∙q 0 ∙(t п -t o)∙(1+K і.р.)∙10 -6 (3.6)
де - поправочний коефіцієнт, що враховує відмінність розрахункової температури зовнішнього повітря для проектування опалення t o t o = -30 °С, при якій визначено відповідне значення, приймається за додатком 3 α = 0,94;
V-обсяг будівлі за зовнішнім обміром, V = 2361 м 3;
q o - питома опалювальна характеристика будівлі при t o = -30 °, приймаємо q o = 0,523 Вт/(м 3 ∙◦С)
t п - розрахункова температура повітря в будівлі, що опалюється, приймаємо 16°С
t про - розрахункова температура зовнішнього повітря для проектування опалення (t про =-34◦С)
η- ККД котла;
K и.р - розрахунковий коефіцієнт інфільтрації, зумовленої тепловим та вітровим натиском, тобто. співвідношення теплових втрат будинком з інфільтрацією та теплопередачею через зовнішні огорожі при температурі зовнішнього повітря, розрахункової для проектування опалення. Розраховується за формулою:
K і.р =10 -2 ∙ 1/2 (3.7)
де g-прискорення вільного падіння, м/с 2;
L-вільна висота будівлі, приймаємо рівною 5 м;
ω - розрахункова для даної місцевості швидкість вітру в опалювальний період, ω=3м/с
K в.р =10 -2 ∙ 1/2 =0,044
Q o =0,91∙0,94∙2361∙(16+34)∙(1+0,044)∙0,39 ∙10 -6 =49622,647∙10 -6 Вт.
Розрахунок навантажень на вентиляцію
За відсутності проекту вентильованої будівлі розрахункова витрата ті плоти на вентиляцію, Вт [ккал/год], визначаться за формулою для укрупнених розрахунків:
Q = V n ∙q v ∙(t i - t про), (3.8)
де V н - обсяг будівлі за зовнішнім обміром, м 3;
q v - питома вентиляційна характеристика будівлі, Вт/(м 3 ·°С) [ккал/(ч·м 3 ·°С)], що приймається за розрахунком; за відсутності даних за табл. 6 для громадських будівель;
t j - середня температура внутрішнього повітря вентильованих приміщень будівлі, 16 °С;
t про - розрахункова температура зовнішнього повітря для проектування опалення -34°С,
Q = 2361∙0,09(16+34)=10624,5
де M – розрахункова кількість споживачів;
a – норма витрати води на гаряче водопостачання за температури
t г = 55 0 С на одну особу на добу, кг/(добу × чол);
b – витрата гарячої води з температурою t г = 55 0 С, кг (л) для громадських будівель, віднесена до одного мешканця району; за відсутності більш точних даних рекомендується приймати b = 25 кг на добу на одну особу, кг/(добу × чол);
c p ср =4,19 кДж/(кг×К) – питома теплоємність води за її середньої температури t ср = (t г -t х)/2;
t х – температура холодної води в опалювальний період (за відсутності даних приймається рівною 50С);
n c – розрахункова тривалість подачі теплоти на гаряче водопостачання, з/добу; при цілодобовій подачі n c =24×3600=86400;
коефіцієнт 1,2 враховує вистигання гарячої води в абонентських системах гарячого водопостачання.
Q гвс =1,2∙300∙ (5+25) ∙ (55-5) ∙4,19/86400=26187,5 Вт
