Народи, що мешкають в Іркутській області. Рекорди Іркутської області: Різноманітність національних культур Тофалари

«Ось слухай, Аня, я знаю, ти зараз поїдеш, інтерв'ю своє напишеш, а про нас все одно забудеш – забуте село, ведмежий куточок. Нам ніхто не допоможе, поки ми самі на ноги не піднімемося. Хто нам допоможе, окрім Путіна? Скажи йому від імені евенкійського народу. Записку від нас відвезіть. Аня, ви нам надію залиште, адже люди тяжко живуть. Хоч би солярку давали»/С.Ю./.

Робота присвячена народам Півночі – евенкам та тофаларам, які мешкають в адміністративних межах Іркутської області. Раніше мною були опубліковані роботи з народів Півночі Магаданської області та родових громад народів Півночі в республіці Саха (Якутія). Всі вони є попереднім результатом дослідження етнографічних і соціокультурних змін останніх десяти років у Сибіру і на Далекому Сході.

Іркутську область зближує коїться з іншими південносибірськими регіонами (Томська, Читинська області, південна частина Красноярського краю) як висока для Сибіру щільність населення (3,6 чол. на кв. км, за переписом 1989 р.) і багатонаціональний склад жителів (136 національностей, їх росіяни становлять 89 %), а й які з XVII в. процеси взаємовпливу росіян із місцевими народами. Спільний досвід життя і природокористування у верхній течії рік Лена, Нижня Тунгуска призвели до складання регіонального своєрідності, яке відбилося у текстах законів, прийнятих на місцевому рівні у пострадянський період.

Іркутська область: коротка характеристика

Іркутська область розташована у Східному Сибіру, в Прибайкаллі. Вона утворена в 1937 р. з центром у місті і межує на півдні та південному сході з республікою Бурятія, на південному заході – з Республікою Тива, на заході та північному заході – з Красноярським краєм, на півночі, північному сході та сході – з Республікою Саха (Якутія), Сході – з Читинської областю. Протяжність її території із заходу Схід – 1500 км, з півдня північ – 1400 км, загальна площа 767,9 тис. кв. км (4,5% території РФ). Міське населення області становить 2272664 чол. (80,5%), сільське 552256 чол. (19,5%).

В області розвинені електроенергетична, паливна, лісова та деревообробна промисловість, кольорова металургія. Місцеве сільське господарство забезпечує потреби області з м'ясопродуктів на 47 %, молокопродуктів – на 52 %, овочів – на 67 % (за даними 1997 р.).

Більшість населення Іркутської області – росіяни (2499,460 тис. чол.). Тут мешкають також 97,4 тис. українців, 77,3 тис. бурятів, 39,6 тис. татар, 25,7 тис. білорусів, 11,4 тис. чувашів, 7,6 тис. німців, 5,0 тис. азербайджанців, 4,8 тис. євреїв, 4,0 тис. башкир, 3,6 тис. узбеків, 3,3 тис. молдаван, 2,0 тис. якутів, 2,0 тис. циган, 1,9 тис. грузинів , 1.2 тис. корейців З нечисленних народів Півночі в області живуть тофалари (630 осіб) та евенки (1,369 осіб). Багато хто з перерахованих народів мають свої національно-культурні суспільства та центри (всього їх 26). В області зареєстровані асоціація нечисленних народів Півночі «Батьківщина» та асоціація «Тофаларія».

В області мешкають послідовники різних релігійних конфесій. Найбільш поширене православ'я. Російська православна церква має 57 громад у всіх районах області.

Є п'ять громад римо-католицької церкви, де віруючі – переважно поляки та німці, 82 протестантські громади різного штибу з віруючими різних національностей, у т.ч. корейцями, росіянами та ін., 4 ісламські громади (в основному татари), іудаїзму (євреї), 6 громад буддистів з віруючими бурятами. Евенки та тофалари анімісти, шаманісти та православні. Серед бурятів Усть-Ординського а.о. є послідовники шаманізму.

Евенки в етнокультурному просторі області

Евенки в Іркутській області живуть у Катанзькому, Козачинсько-Ленському (с. Вершина Ханди), Качузькому (Вершино-Тутурська с/а, п. Вершина Тутури та с. (с. Чечуйськ Чечуйській с/а), Мамсько-Чуйському (р.п. Горно-Чуйський, Согдіондон) та Усть-Кутському (с. Омолою Омолойській с/а, с. Боярськ Боярській с/а, п. Бобрівка та д. .Максимова Бобровської с/а) районах.

Качузький район

В даний час загальна чисельністьнаселення району 23 тис. 158 чол., що становить 0,8% населення області. Більшість населення сільське (14107 чол.). За останні 10 років (1989-2001) населення трохи зросло, у тому числі у Качузі з 8,8 тис. чол. 1989 р. до 9,3 тис. чол. 2001 р. до 13 сільських адміністрацій та 77 населених пунктів. Скорочення чисельності населення внаслідок війни та репресій, укрупнення дрібних населених пунктів призвели до порушення колишньої системи розселення. Населені пункти з числом господарств від 1 до 20 становлять 31%, у тому числі 6 сіл – «вмираючі». Населені пункти із числом господарств від 51 до 100 становлять 19 %, від 101 і від – 10 %. Таким чином, абсолютна кількість сіл мають менше 100 мешканців кожна.

- сільськогосподарсько-промисловий, останнім часом тут ведеться інтенсивна заготівля ділової деревини. У радянські часи працювали радгоспи, більшість яких реорганізовано в акціонерні товариства. Ленське промислове господарство з центром у Качузі збереглося, але від нього відійшло колишнє Вершино-Тутурське відділення. Качузький район цікавий для туристів, оскільки по його території через занедбане евенкійське село Чанчур проходить водно-піша стежка до витоків річки Олена та озера Байкал.

Протягом тривалого часу біля району живуть росіяни, буряти, евенки, і навіть татари. Росіяни заселяли XVII-XVIII ст. родючі річкові долини. Їхні села – Верхоленськ, Бірюлька, Анга – відомі тут із XVII ст. Селяни займалися також скотарством, будівництвом продаж карбазов, полюванням. Буряти жили наполовину з росіянами, особливо на території сучасної Білоусівської сільської адміністрації, якою в колишні роки йшов тракт із Верхоленська на Іркутськ. Вони займалися скотарством, ґрунтовним землеробством, полюванням. Давнє історичне сусідство призвело до тісних міжкультурних та кровноспоріднених зв'язків, особливо в селах по нар. Тальма (села Магдан, Гогон, Усть-Тальма та ін). В даний час російські старожили та їх нащадки проживають на територіях Верхоленської, Бірюльської, Ангінської, Бутаковської, Качузької та Манзурської сільських адміністрацій. Евенки були відтіснені у верхів'я річок, де продовжували полювати і рибалити. Деякі переходили жити в російські або, рідше, бурятські села, ріднилися з російськими та бурятами, починали займатися скотарством та землеробством.

До Жовтневої революції евенки Качузького району належали до Тутуро-Очеульської інородницької управи, тому до революції і деякий час після неї їх називали тутуро-очеульськими. Етнічно вони значно змішані з російськими та бурятами. Евенки живуть у селах Вершина Тутури (199 чол.), Чинанга (59 чол.), Тирка (15 чол.), які належать до Вершино-Тутурської сільської адміністрації. На її території проживає 273 особи (з них 220 евенків, у т.ч. 113 жінок та 107 чоловіків) та є 77 постійних господарств. Село Вершина Тутури знаходиться приблизно за 30 км від районного центру селища Качуг, а села Тирка та Чинанга – віддалені, вони розташовані у верхній течії річки. Кіренга і географічно мають більше тяжіння до російського старожитнього села Карам, яке розташоване нижче за течією річки і відноситься до Козачинсько-Лінського району. Зв'язок з ними, особливо влітку, дуже утруднений.

Катанський район

Це найпівнічніший район Іркутської області. На даний час у районі проживає 5 тис. 647 осіб. Це – росіяни, зокрема. нащадки старожилів, евенки, якути. За останні 10 років населення скоротилося на 4 тис. осіб переважно за рахунок виїзду геологів. Населені пункти району, що згруповані в 11 сільських адміністрацій, розташовані в долині річки. Нижня Тунгуска та її приток (р. Hепа, р. Тетея). На півдні району розташовані переважно старовинні сибірські села (кількість яких скоротилася в період укрупнень 1960-х рр.), на півночі – селища, що виникли у 1930-40-ті рр. Районний центр – село Єрбогачен.

Район має промислово-сільськогосподарську спеціалізацію. У 1960-ті роки. було ліквідовано колгоспи, а замість них створено Преображенське (територія – 6 тис. 348 га) та Катанзьке (територія – 6 тис. 992 га) кооперативно-звіропромислові господарства (КЗПГ) з відділеннями. Вони спеціалізувалися на заготівлі та продажу державі продукції хутрового та м'ясного полювання, рибальства та збирання. У зв'язку з перебудовою та соціально-економічною кризою останнього десятиліття XX ст. господарський устрій та землекористування зазнало значних змін. Зникла державна монополія на заготівлю та закупівлю хутра. Кооперативно-зверопромышленные господарства роздробилися на невеликі господарські об'єднання - закриті акціонерні товариства (ЗАТ), товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ), малі підприємства (МП), які утворилися в межах і на матеріальній базі відділень КЗПГ, що залишилася. Території, які раніше орендували КЗПГ, були поділені та перейшли до нових господарських організацій. Зараз у районі є десять юридичних осіб, за якими закріплені мисливські території та які мають право отримання лімітів на соболя. Наприклад, ЗАТ «Катанзька хутро» орендує територію площею 4624,7 тис. га, яку раніше орендувало Єрбогаченське відділення Катанзького КЗПГ. ТОВ «Денке» господарює на теренах колишньої Інарігдської виробничої ділянки Катанзького КЗПГ (площа 258,8 тис. га). ЗАТ «Сибір» господарює на колишніх територіях центральної садиби Преображенського КЗПГ загальною площею 4524,8 га. ТОВ «Єрема» працює на територіях площею 348,8 тис. га, яка раніше була орендована Єремською ділянкою Преображенського промгоспу. Керівники більшості «нових» господарств залишилися колишніми. Всі території є компактними масивами, і лише територія ТОВ «Гіркіл», в якому об'єднані евенки-мисливці північної частини району, є розрізненими ділянками, череосмугами з іншими господарюючими суб'єктами, загальною площею 1 762,2 га. «Зважаючи на мозаїчність закріпленої території ніхто з керівників мисливських господарств опис кордонів уявити нині не може», – зазначав старший мисливствознавець району В.Г. Коненкін.

Вони постачають мисливців товаром під майбутній промисел і закуповують хутро, практично не займаючись збиранням дикоросів та іншими видами господарської діяльності, властивим колишнім промисловим господарствам. У 1997 р. ще зберігалися невеликі табуни коней і стада великої рогатої худоби (у Єрбогачені – 34 коні, у Єремі – 22 коні та 21 голова великої рогатої худоби; у Преображенці – 153 коні, 189 голів).

Катанзький лісгосп проводить лісові аукціони з продажу деревини на корені; вирубування лісу ведеться переважно у південній частині району. У районі розвідані великі запаси нафти, природного газу та калійних солей, але їх розробка поки що не розпочато. Район цікавий для водних туристів та туристів-мисливців.

У XVII ст. на розглянутій території жили тунгуси (евенки), поступово з'являлися рідкісні поселення якутів, у прирічкових долинах, у місцях, придатних для занять землеробством, у XVIII ст. розселялися російські селяни Туруханського монастиря. Ще раніше, у XVII ст., російські козаки та промисловці заснували ясачну зимівлю для збору ясаку. Евенки Катанського району до революції належали до Курейської та Кондогірської сторонніх управ, називали їх відповідно назв управ. Вони мали родинні зв'язки з евенками Прибайкалля та північного Забайкалля, а також із сусіднього Евенкійського а.о.

Своєрідність соціального середовища Катанського району полягає в тому, що тут вже понад три століття, по сусідству з евенками, живуть російські старожили, які багато в чому сприйняли місцевий спосіб життя, а деякі в результаті змішаних шлюбів мають рідню евенкійською лінією. Зі свого боку, частина евенків внаслідок процесів акультурації та асиміляції змінили свою ідентифікацію, мають подвійну, іноді потрійну етнічну самосвідомість.

На 2000 р. в районі проживало 557 евенків, з них – 268 чоловіків та 289 жінок. Більшість евенків живуть у північній частині району, у селищах Тетея (72 чол.), Наканно (70 чол.), Хамакар (138 чол.), Єрбогачін (208 чол.). Тут вони змішані з якутами та росіянами. На півдні району евенки давно мають культурні зв'язки з російськими старожилами.

В останнє десятиліття евенки переселялися з дрібних населених пунктів до районного центру Єрбогачен, де було більше можливостей знайти роботу та покращити свої житлові умови за рахунок тих, хто виїжджає. Частина їх мігрувала за межі району – до сусідньої Евенкії, а також до міст і районних центрів Іркутської області. Скорочення евенкійського населення у 1995 р. у Хамакарі більш ніж на 20 осіб, в Інарігді на 9 осіб, у Підволошино на 9 осіб змусило владу звернути увагу на етнодемографічні процеси у цьому районі.

З-поміж катангських евенків працює 115 осіб, більшість яких зайняті в сільському господарстві, а також у сфері освіти. Порівняно з 1989 р. чисельність працюючих скоротилася вдвічі, зокрема штатних мисливців – з 112 до 43, зменшується і кількість оленярів.

Козачинсько-Лінський район

На даний час у районі проживає 26 тис. осіб, центр району – с.м.т. Козачинськ. Населення сформувалося з евенків та російських старожилів, а також пізніших переселенців різних національностей, які прибули сюди у зв'язку з будівництвом західної гілки БАМа.

Район має сільськогосподарсько-промислову спеціалізацію. Крім того, розвивається лісова промисловість, розпочато розробку Ковиктинського газоконденсатного родовища, будівництво газопроводу. Через територію району проходить Байкало-Амурська. Залізна дорога. Тут є умови у розвиток водного туризму. Зараз туристи приїжджають неорганізованими групами, їхній маршрут проходить евенкійським селом Вершина Ханди.

До революції евенки адміністративно ставилися до Кіренсько-Хандинської сторонньої управи, за назвою управи їх називали кіренсько-хандинськими.

В даний час основне місце проживання евенків - село Вершина Ханди, розташоване в 40 км від п. Магістральний на Бамі. У ній мешкає 46 осіб, з яких 41 – евенки. Декілька евенків живуть у пп. Козачинськ, Магістральний.

Село В. Ханди утворилося дома торгової факторії, куди на початку XX в. стали переселяти евенків, кочували на широкій території, пізніше розділеної на Казачинсько-Ленський, Жигалівський і Качузький райони. Місцеві евенки до осідання мали шлюбні та культурні зв'язки із евенками нинішнього Качузького району. Останнім часом хандинська група евенків привернула увагу громадськості, науковців та журналістів через те, що територія їхнього природокористування потрапила в зону розробки та запланованого видобутку газового конденсату на Ковиктинському газовому родовищі.

Усть-Кутський, Жигалівський, Нижньоїлімський райони

Основна економічна спеціалізація цих районів – лісодобувна та лісопереробна промисловість. У ньому знаходиться також перевалочна база для вантажів, які сплавляють вниз по Олені в Якутію. У минулому в Жигалівському, Нижньоїлімському районах російське старожитільське населення займалося землеробством, полюванням і риболовлею. Частково ці заняття зберігаються й у час. В Усть-Кутському, Нижньоїлімському районах проживає переважно приїждже населення, переважають росіяни.

У цих районах живуть нащадки обрусілих евенків, які зберігають спогади про своє тунгуське коріння. В Усть-Кутському районі таке населення мешкає в д. Максимова, Бобрівка, Боярськ, Омолою. Евенкійська самосвідомість у них підтримується завдяки «північним» пільгам. Частина ангарських селян є за походженням евенками.

Бодайбінський та Мамсько-Чуйський райони

Обидва райони найбільш північно-східні в області, межують із південною Якутією та Читинською областю. Ще з XIX ст. розробляються золоті копальні, в радянські часи добували слюду. Для забезпечення гірничодобувної промисловості енергією було збудовано Мамаканську ГЕС. Гірничовидобуток велася на землях, які раніше були кочами евенків. Нині після глибокої депресії золотовидобуток відновлюється. Евенки цих районів потребують додаткових досліджень.

ТРАДИЦІЙНЕ ГОСПОДАРСТВО ТА ЙОГО ТРАНСФОРМАЦІЯ

Основним видом господарської діяльності у всіх груп евенків було полювання, невіддільне від транспортного оленярства та рибальства. Необхідність поєднання трьох видів господарських занять, що доповнюються збиранням, у конкретних природних умовах призвела до складання своєрідних господарських циклів, специфіки освоєння середовища життєдіяльності в лініях кочових маршрутів, а також до особливостей організації соціальних колективів.

Полювання. Евенки полювали на м'ясних і хутрових звірів, причому хутрове полювання мало виключно товарний характер і залишається таким досі. Залежно від природно-географічних умов проживання різних груп евенків розрізнялися об'єкти полювання, і навіть, відповідно, знаряддя та методи полювання. Верхнеленські (качузькі та козачинсько-ленські) евенки полювали на ізюбря, кабаргу, косулю, лося, північного оленя, а катангські евенки в основному – на лося та північного оленя. Здобували звіра скрадом у літній та осінній час, гоном на лижах по насту навесні, восени з собакою. Біля витоків Нижньої Тунгуски мисливські колективи іноді складалися з 2-4 чоловік: двоє сиділи в засідці, двоє гнали звіра. Влітку у верхів'ях Олени на лося полювали з води, з човна на ніч. Евенки Нижньої Тунгуски і верхів'їв Олени іноді разом з росіянами рубали огорожу, в ній через певні проміжки залишали проходи, в яких рили ловчі ями, прикриваючи їх зверху настилом із гілок та хвої. Навесні та восени при полюванні на дикого оленя влаштовували засідки на шляху переходу тварин через відкриті місця. На кабаргу влітку полювали гоном, скрадом, вечорами – з човна; восени – петлями, з манком-пищалкою. На ізюбря верхнеленські евенки полювали влітку на солонцях, восени під час гону – з берестяною чи дерев'яною трубою оревун.

Всі ці види та способи полювання збереглися досі, виключаючи копання ловчих ям. Офіційно для видобування копитних тварин необхідні ліцензії. Однак через різні бюрократичні процедури місцеві мисливці-евенки часто нехтують цим правилом. Нині через несприятливі екологічні зміни, промислове освоєння територій, збільшення кількості приїжджих мисливців-аматорів і браконьєрів багаторазово посилився тиск на місце існування диких тварин. В результаті скоротилася чисельність промислових видів (особливо це відзначали мисливці з Качузького району):
«Мало зовсім звіра здобули. Ізюбрі, щоправда, є. Чи природа змінилася? Вона, як не зміниться, адже люди дуже жадібні стали. Нас природа стратить за жадібність. Природа помірно, поступово дає, задарма. А в нас намагаються винищити, викорінити все, а завтра не дивляться. Нас стиснули зовсім. Зараз у наших угіддях машини, всюдиходи блукають, сліди залишають, а дикий олень все оминає. ...Постійно на полювання бігаю. Звідси два дні треба їхати на полювання, везти сіно, овес. Приїдеш – коней годувати треба, їх не кинеш. А приїжджі люди вночі проїхали, промінили, винищили. А в нас зазвичай люди з підходом полюють, скраду. Прийшов, слід побачив, і пішов скрадувати слідом, якщо він свіжий. Раніше на полювання на лижах йдеш, на спині у тебе дюлбоки – чохол для лиж із козячої шкіри. Їх одягаєш, на них потихеньку йдеш, і хоч там усередині скрипить, а вже на вулиці не чути. Будь-якого звіра так прикрадаєш. І гоном полювали настою, з собаками. Людини дві-три» /Ю.С./.

Евенки вивозять здобуте на оленях, а безолені – на конях чи мотонартах. Евенкійський звичай розподілу здобутого звіра німат зберігається, але він змінився через включення евенків в нову системуселищної ієрархії та владних відносин, а також необхідності оформлення ліцензії на видобуток.

«Зараз улаштовуються всі по одному, рушниці у всіх є. Якщо в лісі ми скількись людей, ми здобули сохатого, ми ділимо. У селі раніше ділилися. Як привезеш м'ясо, ділиш помалу рідні. А зараз такого вже не стало.

З хутрових звірів у всіх груп евенків основними об'єктами полювання були соболь, білка, лисиця, із середини XX ст. - Ондатра. Качузькі та хандинські евенки зрідка видобувають видру, рись, катангські – гірська. Основний сезон хутрового полювання триває із середини жовтня до кінця грудня. Качузькі евенки полюють переважно із собакою по дрібному снігу, капканів ставлять небагато, катангські встановлюють більше капканів уздовж спеціально прорубаних доріг-путиків. У рік качугские евенки добувають по 200-250 білок, т.к. відстріл білки не лімітований, на відміну від промислу соболя. У «врожайні» на горіхи та ягоду роки один мисливець видобуває по 25-30 соболів:
«У нас як по-старому: полював, і зайвого не б'ємо. Розплодження-то потрібне. На своїй ділянці скільки лишилося – на наступний рік».

Оленярство в усіх груп евенків було транспортним, а стада оленів – невеликими (до 20-60 голів). Маючи оленів, евенки мало їздили верхи. У качузьких евенків було верхове оленєве сідло, було тільки в'ючне. Вони не мали і нартенного транспорту, який катангськими евенками, наприклад, був запозичений від якутів; вони користувалися лише ручною мисливською нартою. Олені утримувалися на напіввільному випасі, вирізнялися високою прирученістю. Влітку евенки влаштовували димокури для оленів, а катангські – ще й навіси з односхилим дахом. Оленів доїли. Верхнеленські малоолені евенки після закінчення зимового хутрового промислу відпускали оленів у тайгу. Весняний промисел вели без оленів. Під впливом бурятів і росіян у качузьких, хандинських і катангських евенків (на півдні району) почали з'являтися коні та корови, а кількість оленів почала скорочуватися, т.к. необхідність догляду за худобою перешкоджала весняному караулюванню оленів. Місцеві евенки неохоче використовують кінь на промислі, та й то не як верхову, бо як в'ючну тварину.

Остаточно оленів у Качузькому районі зникло в 1960-ті рр. внаслідок укрупнення населених пунктів та створення спеціалізованих промислових господарств.

«У мене дідусь оленярем працював. Стадо було велике, до 600 голів доходило. Потім у експедиції почали роздавати, дійшло до 300, і нас із колгоспу до звіропромгоспу перевели. А у промгоспі ми стали як штатні мисливці, але олені ще були. А потім за рік-два олені не потрібні стали, бо оленярам платити треба, а олені самі ніби ходять. Вирішили десь в області ліквідувати їх. За два роки жодного оленя не залишилося»/Т.П.К./.

«Я захопила оленів у Нюруткані. Я туди вийшла заміж і там олені були колгоспні. Ми на оленях і на Уян ходили рибалити, по ягоди – на оленях скрізь. Коні також були. А потім нас перевели з колгоспу в промгосп, оленів забили. Це приблизно 1965 р. Це був наказ. Ну де б тангуси оленів убили, вони ж кочували, і на полювання восени йдуть на оленях. Але був такий наказ від директора промгоспу /Г.І.С./.

Внаслідок реорганізації колгоспів та створення промислових господарств оленів не стало і в південній частині Катанського району.

Рибальство грало хоч і підсобну, але істотну роль господарстві евенків. Рибу (харіус, таймень, валек, карась, сорога, окунь та ін.) ловлять і влітку, і взимку в річках та озерах, вона йде на харчування та обмін. Особливо це притаманно груп хандинських, качузьких евенків, які обмінюють рибу на продукти сільського господарства, переважно, картопля, і навіть різні товари.

Тутуро-очеульські та кіренсько-хандинські евенки займалися промислом кедрового горіха та збиранням ягід.

Через війну тривалих зв'язків із російськими, бурятами і якутами, евенки Північного Забайкалля ще кінці ХІХ ст. сприйняли скотарство якутського типу, евенки Прибайкалля – скотарство бурятського типу, від росіян – городництво та землеробство. Останні галузі господарства прижилися у південній частині Іркутської області. Від кочового способу життя евенки стали переходити до напівкочового та напівосілого, іноді осілого. Зараз евенки обмінюють продукти свого господарства на відсутні - наприклад, журавлину, брусницю, рибу або м'ясо на картопля. Іноді розплачуються за картопля шиттям взуття, рукавиць.

ПИТАННЯ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ

Тайгові території перебувають у віданні державного лісового фонду, у якого землекористувачі її орендують. Мисливські території поділені на ділянки. За радянських часів спеціально створені комісії раз на п'ять років робили їхній переділ. За умови постійного проживання ділянки успадковувалися за чоловічою лінією, і володіння деякими простежується протягом 2-4 поколінь. Спірні випадки виникали через втрату родиною годувальника-мисливця та за відсутності близьких родичів чоловічої статі. У такому разі територія могла бути зайнята або сусідами, або товаришами з промислу.

Юридично у кожного мисливця є акт, що закріплює його право користування мисливською ділянкою, розміри якого значно варіюють залежно від кількості мисливців та масивів придатних територій. Питання доступу на цю ділянку інших осіб, крім мисливця, вирішується землекористувачем. Окрема територія іноді виділяється для полювання на ондатру. Головна умова поновлення договору користування мисливською ділянкою – виконання плану видобутку. Мисливцям потрібен спеціальний дозвіл – ліцензія на видобуток великокопитних тварин та соболя.

Особливих змін у землекористуванні зі створенням родових громад чи інших господарських структур на даний час не наголошується:
«...як раніше полювали мисливці при промгоспі, які території займали, так воно і залишилося...».

Фактично зберігся колишній порядок розподілу мисливських ділянок на основі тих самих принципів звичайного права: давність користування, успадкування, постійне помилування, визнання сусідами (останнє – в ідеальному випадку). У межах території, виділеної громаді, відбувається перехід ділянок згідно із звичаєвим правом. Там у мисливця збудовані зимівлі, лазні, прорубані мисливські стежки, встановлені пастки.

Адміністрація Катанського району в 1992 р. на підставі рішення Іркутської обласної ради №11/14МС від 16.09.1992 затвердила Положення «Про оренду охотресурсів в Іркутській області» і передала в оренду фізичним особам з громадян Катанського району 13,6 млн. га лісових та 14 тис. га водно-болотних мисливських угідь. Мисливські ділянки в Іркутській області знаходяться в довгостроковій оренді за фізичними, а не юридичними особами, хоча це не узгоджується з існуючими законами. У сусідній Евенкії мисливські ділянки перебувають в оренді за юридичними особами.

Серед орендарів налічується 600 осіб, у т.ч. понад 120 евенків. Мисливський промисел дає кошти для існування 40% населення, а продукцією аматорського рибальства та дикоросів користуються усі.

РОДОВІ ОБЩИНИ

«Я у все вірю. В прикмети вірю. І в Бога вірю. І у вогонь вірю. Я вже не вірю у родові громади. Рік минув, а що вони, евенки, краще побачили? Мисливці приходять, вони навіть із боргом що неспроможні розплатитися»(Т.М.).

В області створено та працюють чотири родові громади народів Півночі, які зареєстровані як товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ), селянсько-фермерські господарства (КФГ), мисливсько-промислові господарства (ОПГ). Є одне евенкійське приватне господарство. Список громад за видами діяльності, місцезнаходженням наведено нижче.

Козачинсько-Лінський район

Евенкійська громада села В. Ханди, де компактно проживають близько 50 евенків, утворилася в області раніше за інших, у 1991 р., у зв'язку з початком розробки Ковиктинського газоконденсатного родовища. Основні заняття членів громади – мисливство, рибальство, промисел кедрового горіха, збирання. Хоча громада є економічним об'єднанням, вона де-факто набула функцій місцевого самоврядування, і фактично виконує функції селищної адміністрації, оскільки практично все населення села – члени громади, які разом вирішують питання свого розвитку.
Назва Місцезнаходження Види діяльності
Вершина-Хандинська евенкійська громада, д. Вершина Ханди Полювання, хутровий промисел, рибальство, збирання ягід, грибів.
Мисливське-проми-слове господарство родових громад евенків «Тутура» Качузький район, д. Вершина Тутури Мисливство, хутровий промисел
Об'єднання евенкійських родових громад ТОВ «Гіркіл», с. Єрбогачний Полювання, хутровий промисел
Тофаларське оленярське КФГ «Уткум» Нижньовдинський район, м. Охота, хутровий промисел, оленярство

Качузький район

Община «Мисливсько-промислове господарство родових громад евенків Качузького району» утворилася в 1992 р. з ініціативи мешканців у зв'язку з розукрупненням промислового господарства та територій, що перебувають у нього в оренді. Евенкійська громада організована на території Вершино-Тутурської сільської ради, яка історично вважається евенкійською (до революції тут була стороння управа, у 1920-ті рр. – культбаза). У громаду входять мисливці-промисловці із сіл Вершина Тутури та Чинанга. Громада господарює біля площею 499 000 га, що з двох частин, розділених межами Ленського промислового господарства. Байкало-Ленський заповідник забрав частину території громади, але поки браку землі немає.

Община є економічним об'єднанням, її господарські заняття – хутрове та м'ясне полювання, рибальство, промисел кедрового горіха. Економічні функції звужені в порівнянні з відділеннями промислових господарств:
«Раніше ми у промгоспі працювали, таки щось заробляли – ягоду здавали, рибу. Примушували ще всякі бруньки та листочки збирати та здавати. Копійка йшла. Заробиш – отримаєш. А зараз нікуди здати. Ніхто не сприймає. Раніше брусницю, журавлину збирали, вона ж цінна. Кислицю, смородину здавали. Нині гірше стало» /С.Г.І./.

Товарний характер мають хутрове полювання та промисел кедрового горіха. Виробництво продукції м'ясного полювання, рибальства та збирання в основному є індивідуальною справою. Вона використовується для бартерного обміну, а також перерозподіляється всередині громади.

Голова (глава) громади постачає мисливців, переважно у борг, під наслідки майбутнього промислу, боєприпасами і спорядженням. Після закінчення сезону полювання общинники повинні здати йому здобуту хутро (шкірки соболя). На видобуток соболя виділяють ліцензії, видобуток білки ведеться без обмежень. Не всі здають хутро в громаду. Багато шкурок, особливо білки, йде «ліворуч», приїжджим скупникам. Кошти, витрачені на спорядження, зброю, боєприпаси, пальне через їхню дорожнечу важко окупаються виробленою продукцією, і громада не має прибутку. Громада не вважається серйозним партнером для комерсантів на ринку хутра, оскільки їм вигідніше працювати з великими постачальниками, такими як Жигалівське промислове господарство із сусіднього, яке за мисливський сезон готує до 30 тис. білок та 1500 соболів. Окрім об'єктивних труднощів роботи господарських підприємств у перехідний економічний період, спільними проблемами громад є невміння самостійно господарювати. Техніка, закуплена в перші роки перебудови на безповоротні кредити, наразі зламана чи розбазарена.

Катанський район

Об'єднання евенкійських родових громад «Гіркіл» було створено 12 листопада 1999 р., серед засновників були родові громади селищ Наканно, Хамакар, Тетея, Єрбогачен. Причиною створення громад та їхнього об'єднання було прагнення закріпити за собою землі традиційного природокористування, отримувати доходи від видобутку та продажу хутра. Громади були створені не як родові, а як територіально-сусідські з мешканців одного села (селища). Членами громад стали лише мисливці. У разі мисливці вступили у громаду заради права володіння /оренди ділянкою території традиційного природокористування. Основні заняття членів громади – хутрове полювання (на соболя, білку, ондатру) та рибальство. Цікаво, що не всі евенки вступили в цю громаду, оленеводчі сім'ї, що стабільніше живуть, стали членами ЗАТ «Катанська хутро».

Постановою №164 за об'єднанням було закріплено територію площею 1 762,2 га для здійснення мисливсько-промислової діяльності. Керівництво ТОВ «Гіркіл» за допомогою федеральних та обласних кредитів забезпечує мисливців зброєю та продовольством під продукцію майбутнього промислу. У ТОВ «Гіркіл» увійшли 109 мисливців, переважно евенки, кілька якутів і російських старожилів. Це торгово-заготівельна організація з «етнічною» специфікою, яка не має нічого спільного з громадами, як самоврядними організаціями.

Склад окремих родових громад є непостійним, є чимало випадків, коли мисливці переходять з однієї господарської організації в іншу. Це призвело до того, що керівники найбільших мисливських підприємств району домовилися спільно застосовувати санкції до порушників дисципліни та тих, хто ухиляється від повернення кредитів. У 2000 р. родові громади селищ Хамакар і Наканно налічували кожна по 19 осіб, розміри мисливських ділянок були від 6 до 70 га на людину.

Евенки та російські старожили, що живуть на півдні району, всього 131 людина, незадоволені роботою нових господарських організацій та загальною соціально-економічною ситуацією, мали намір утворити родові громади у 7 селищах та увійти до складу ТОВ «Гіркіл». Вони мали претензії на 2932,7 га території. Проте досвід господарювання ТОВ «Гіркіл» виявився негативним. Тому не лише нові громади не приєдналися до цієї організації, а й більшість мисливців з ТОВ «Гіркіл» у середині 2001 р. пішли в іншу, знову організовану громаду «Ілел», яка об'єднала мисливців, евенків та російських старожилів. Про досвід господарювання «Ілл» поки що немає достовірних відомостей.

Усі угіддя родових громад є територіями традиційного природокористування. Усі згадані громади одержують невеликі дотації з держбюджету, т.к. не мають власних доходів у необхідних розмірах. Оскільки ведення традиційного господарства малоприбуткове, родові громади чи інші господарські об'єднання народів Півночі й надалі потребуватимуть дотацій.

Серед евенкійського населення існують різні погляди на громади, щонайменше 50 % з яких – негативні. Основні претензії до їх діяльності – звуження порівняно з промгоспами, сфери господарської діяльності, неучасть у будівництві соціального життя сіл.

ТОФАЛАРИ

Тофаларія розташована у Східних Саянах у Південному Сибіру, на території площею близько 27 тис. кв. км. Її називають на ім'я населяючого народу, але як адміністративної одиниці Тофаларії не існує, вона відноситься до Нижньоудінського району Іркутської області. Основне населення району – тофалари та росіяни. Приїждже населення працює на Бірюсинських золотодобувних копальнях, відомих з 1837 р. Тофаларію називають Сибірською Швейцарією за невимовну красу гірських ландшафтів. Це – рай для туристів-водників, гірських туристів та туристів-мисливців. Однак туризм не організований, насамперед через серйозні труднощі з транспортом. У планах адміністрації області та району – розробка проекту та створення «природного етнічного парку» на частині території Тофаларії.

Чисельність тофаларів (застарілих - карагаси) 630 чол.. Вона залишається відносно стабільною протягом декількох століть. Тофалари етнічно значно змішалися з росіянами та представниками інших національностей. У дореволюційний час їх чисельність коливалася у періоди неврожаю природних ресурсів та епідемій. За радянських і пострадянських часів з'явилися нові чинники, що підтримують чисельність: особлива політика «північних» пільг, які частково зберігаються у сфері освіти, а також зростання етнічної самосвідомості на тлі поступової втрати мови та традиційної культури.

Тофалари в минулому були гірськолижними мисливцями-оленярів, вели кочовий спосіб життя. Їхнє господарство ґрунтувалося на полюванні, транспортному оленярстві та збиранні. За останніми даними, ще до XVII століття вони були знайомі з конярством. Оленярство та конярство підкорялися потребам мисливського промислу.

У 1927-32 pp. тофалари були переведені на осілість, почали працювати у спеціалізованих колгоспних бригадах. З 1939 по 1951 р. існував Тофаларський національний район із центром у п. Алигджер. З 1951 р. було утворено дві сільради – Тофаларську та Верхньо-Гутарську в адміністративних межах Нижньовдинського району Іркутської області. Все населення живе у трьох селищах, утворених у 1927-1932 рр. у період переведення на осілість: Алигджер, Нерха та Верхня Гутара. Наприкінці 1960-х років. замість колгоспів було створено два промислові мисливсько-оленячі господарства, незабаром об'єднані в одне Тофаларське, де працювало до 60 % тофаларів. З нових форм господарства у тофаларів прижилися молочне тваринництво та городництво (переважно розведення картоплі). Зараз зберігається виробниче кочування з оленями, сезонне полювання на хутрових та м'ясних звірів.

У 1991 р. в Тофаларії було 2178 оленів, що випасалися в шести стадах, де працювало 27 пастухів. До 1997 р. залишилося 969 оленів. У 1992 р. промислово-оленяче господарство було реорганізовано в акціонерне товариство, у 1999 р. – припинило роботу через фінансовий крах. Серед проблем Тофаларії – пияцтво, безробіття, що сягає 60 %.

У Тофаларії були спроби розвитку приватного підприємництва як створення фермерського мисливсько-оленеводческого господарства «Уктум» на чолі з С.Н. Кангараєвим. Господарству було відведено 176 289 га земель, їх сінокосів – 1 244 га, оленячих пасовищ – 18 970 га, мисливських угідь – 156 075 га. Господарство, що з 11 людина, використовує близько 15 % території всієї Тофаларії. Фактично тут суперечили общинні та індивідуальні принципи природокористування, хоча, з іншого боку, стався відхід від утриманської психології.

Рідна мова тофаларів відноситься до тюркської групи мов. В даний час тофалари двомовні і навіть тримовні. Російська мова переважає, деякі тофалари знають бурятську. Декілька поколінь тофаларів навчалося в інтернатах, тому дорослі, як правило, своєю мовою не говорять, хоч і розуміють його. Молодь та діти також не розмовляють рідною мовою. Незнання тофаларами своєї мови заважає їм усвідомлювати себе тофаларами. Інтерес до їхньої мови виник у зв'язку зі створенням 1986 р. проф. В.І. Розсадиною писемності йому. З 1989 р. у Тофаларії йде цілеспрямоване вивчення рідної мови у дитячих садках та школах.

ПРОБЛЕМА РОСІЙСЬКИХ СТАРОЖИЛІВ

В Іркутській області, у верхів'ях рр. Олена та Нижня Тунгуска, з XVII-XVIII ст. живуть російські селяни-старожили, господарськими заняттями яких були землеробство, скотарство, полювання, рибальство. Їхні способи життєзабезпечення, досвід природокористування зблизилися з евенкійським. Сьогодні нащадки російських старожилів порушують питання про зрівнювання їх у правах на відновлювані біоресурси на територіях традиційного природокористування на тій підставі, що вони історично живуть на Півночі та залежать від природного середовища та господарських занять. Вони вимагали набуття рівного статусу щодо територій традиційного природокористування, а саме закріплення мисливських ділянок. Подібні питання порушувалися й іншими групами російських старожилів – індигірниками, колимчанами в Якутії, камчадалами у Магаданській області та на Камчатці. Останні домоглися визнання їх як самостійного народу. Ці вимоги актуальні в умовах чинних, хоч і не в колишніх масштабах, пільг для нечисленних народів Півночі (наприклад, в галузі освіти). Цікаво, що багато евенки не бачать відмінностей між собою та росіянами у господарсько-побутовій сфері. Наприклад, серед евенків Ханди «постійно обмовляється подібність «своєї» культури з культурою російського старожитнього населення нар. Кіренги».

У 1998 р. був підготовлений проект Постанови губернатора Іркутської області, в якому говорилося: «...прирівняти громадян РФ, які постійно проживають на території Катанського району, чиї предки постійно проживали в районі і чиє існування повністю або частково засноване на традиційній системі життєзабезпечення … до нечисленних корінних народів Півночі щодо користування пріоритетними (наземними) природними ресурсами». У його підготовці брали активну участь російські старожили Катанського району. Цей проект не було ухвалено. З обласної адміністрації була пропозиція визначити «критерії та параметри», за якими російські старожили району могли б бути прирівняні до корінних нечисленних народів Півночі, а також обчислити «передбачувані фінансові втрати в результаті прийняття такого проекту». У відповіді з Єрбогачена було сказано, що «віднесення громадян до тієї чи іншої етнічної групи проводиться за формальними ознаками», – вірне зауваження в контексті політики етносоціального конструювання. Керівництво району наполягало на зрівнюванні прав з метою запобігання можливим конфліктам на національному ґрунті: «жителі одного населеного пункту, які однаково переносять тяготи життя в умовах Крайньої Півночі, однаково залежні від природи, але за чисто формальними ознаками, що належать до різних етнічних груп, не будуть мати права на поновлювані природні ресурсищо створить додаткову соціальну напруженість». Серед критеріїв було запропоновано – постійне проживання на території району

До теперішнього часу прийнято Федеральні закони «Про гарантії прав корінних нечисленних народів Півночі, Сибіру та Далекого Сходу», «Про громаду корінних нечисленних народів Півночі, Сибіру та Далекого Сходу», які дозволяють включати в громаду людей, які не належать до народів Півночі, але постійно проживають на її території та ведуть традиційне господарство.

НАРОДИ ПІВНІЧ І ВЛАДА

«Закони про народи Півночі? Тут треба подумати. Законів багато. Закон тайгу, а прокурор – ведмідь. А якщо серйозно, закон у нас у тайзі: якщо я з зимівлі пішов, залишити дрова, сірники, гас трохи. Дрова насамперед дрова – це перша заповідь. На розпалювання чи хоч на ніч. У тайзі законів багато. А про офіційні закони не чули, інформація не доходить до нас» /Ю.С./.

Проблеми північних народів на обласному рівні вирішуються в рамках заснованого в 1997 р. при обласній адміністрації комітету з проблем Півночі (нині перейменований на департамент у справах Півночі), основні завдання якого – забезпечення північного завезення, переселення приїжджого населення з Півночі відповідно до Федеральних програмами. До створення комітету питання, що стосуються народів Півночі, займався відділом у справах національностей.

На утримання соціальної сфери народів Півночі виділяються дотації з федерального, обласного та районного бюджетів. У рамках федеральних програм, у рамках яких фінансуються заходи щодо підтримки народів Півночі, діють три обласні програми: «Діти нечисленних народів Півночі», «Економічний та соціальний розвиток корінних нечисленних народів Півночі (матеріальна підтримка проживаючих у сільскої місцевостімалозабезпеченим сім'ям серед корінних нечисленних народів Півночі) на 1999-2000 рр.» та «Національна політика». Засоби, що надходять, використовуються також на ремонт, тепло та електропостачання, транспортне сполучення. Адміністрація області досягла додаткових коштів на забезпечення завезення у віддалені національні селища Качузького та Нижньовдинського районів Іркутської області, де мешкають народи Півночі. Вперше у 2000 р. вони були включені до Переліку районів Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостей з обмеженими термінами завезення вантажів (продукції) (затверджено постановою уряду РФ від 23 травня 2000 р. № 402).

За останні сім років обласна адміністрація надала підтримку наступним громадам та іншим господарським об'єднанням народів Півночі:
1. Тофаларскому оленівницькому селянсько-фермерському господарству «Уткум» Нижньовдинського району у придбанні оленячого стада (80 оленів), транспорту (автомашини ГАЗ-66, 2 снігоходи Буран), 13 карабінів, переносних радіостанцій Карат, двох мікро-ГЕС.
2. Мисливсько-промислове господарство «Тутура» Качузького району у придбанні мисливських карабінів з боєприпасами, термоелектрогенераторів.
3. Малому підприємству «Відродження» (пізніше перейменовано на «Гіркіл») Катанського району придбання мисливських карабінів з боєприпасами, сонячних електричних батарей, термоелектрогенераторів.
4. Фермерсько-промислове господарство «Монастирьов» Качузького району у придбанні мисливських карабінів з боєприпасами, спальних мішків.
5. Вершино-Хандинській евенкійській громаді придбання автомашини ГАЗ-66, човнів, човнових моторів, рибальських снастей та іншого спорядження.

При складанні державних програм економічної допомоги не враховуються конкретні потреби конкретних громад, що спричинено формуванням планів «згори», без можливості зміни вкладення цільових коштів.

«Влада нас більш-менш підтримує. Виділяють федеральні гроші цільовим призначенням і нас не запитують, що нам треба, коли програми складають. Школа весь час замерзала, дров не було, топити не було чим. Нам виділили 10 тис. на човновий мотор, а я вирішив купити бензопили «Дружба». Ці пили віддали до школи та на будівництво. За це десять разів мене перевіряли. Із рушницями вийшла теж історія. Нині п'ять карабінів купили за гроші з федерального бюджету. Їх треба було поставити на баланс громади, а я оформив у особисте користування. Одні кажуть так, інші так. І знову я останній залишився.
Житловий будинок для евенків будуємо за федеральні гроші, і знову стільки проблем. Потрібна ліцензія, проектно-кошторисна документація, за цим треба їхати в місто. Довідку отримати – проблема. Через самого заступника губернатора Іркутської області вирішували. У липні прийшли гроші, а почали працювати лише у жовтні» /П.С./.

Законодавчою базою задля забезпечення прав народів Півночі Іркутської області виступають відомі федеральні закони народів Півночі. У жовтні 1997 р. було прийнято закон «Про території традиційного природокористування в Іркутській області». Він діяв до прийняття у 2001 р. федерального закону «Про території традиційного природокористування народів Півночі, Сибіру та Далекого Сходу Російської Федерації». У грудні 2001 р. у першому читанні було прийнято та відправлено на доопрацювання закон Іркутської області «Про полювання».

До закону Іркутської області про території традиційного природокористування було введено поняття «корінне населення території», якого не було у федеральних законодавчих актах і яке виникло з реалій історично тривалого, спільного досвіду природокористування у верхній течії нар. Нижня Тунгуска. Це – «громадяни РФ, чиє існування і доходи повністю або частково засновані на традиційних системах життєзабезпечення, які постійно мешкають поряд з нечисленними народами Півночі на цій території і включені Постановою губернатора області до групи населення, прирівняного до нечисленних народів Півночі та етнічних спільнот». Однак згаданої губернаторської постанови не було.

Закон не регулював відносини між промисловими підприємствами та мешканцями селищ, які не організувалися в громаду. У п. Токма на півдні району живуть евенки та росіяни, для яких полювання та рибальство – основні способи життєзабезпечення. Родових громад у селищі немає. Мисливські території мешканців знаходяться найближче до району заготовок ділової деревини, що здійснюються ЗАТ «Янтальлес», ТОВ «СП Ігірма-Тайріку» та ТОВ «ІЛЕКС». Всі ці підприємства базуються поза межами Катанського району і не беруть участь у формуванні його бюджету. Ці роботи викликали невдоволення мешканців с. Токма. Влітку 2000 р. вони двічі зверталися зі скаргами до обласної адміністрації:
«При СРСР, коли лісогосподарська організація та споживач заготовляли ліс на нашій території, то кілька разів збиралися сходи, на яких вислуховували нашу думку з цього питання, і лише після нашої згоди на рубання лісу укладали договір оренди лісового фонду, в якому обговорювалися питання матеріальної та фінансової допомогис. Токма з боку лісозаготівельних організацій. ...А що відбувається зараз, з ким, як і на які ділянки лісу укладаються договори відомо одному Богові та сторонам, що домовляються. І, мабуть, недалеко той день і годину, коли, заїхавши на мисливські ділянки, ми замість лісу виявимо одні пні. Вже сьогодні ми боїмося з'являтися у південній частині адміністративної території нашого села, де на повних господарів вважають себе працівники ліспромгоспів...».

Серед пропозицій були слушні, але без відповіді:
«...переукласти (вже існуючі) договори у присутності нашого представника; зобов'язати Катанзький лісгосп відводити лісоделяни ліспромгоспам на нашій території лише після погодження з Токмінською (сільською) адміністрацією; перенести контору Верхньо-Непського лісництва з Нової Ігірми до Токми, набрати штат лісників з місцевих жителів (одночасно вирішивши при цьому хоча б частково проблему з безробіттям); передати Токмінській адміністрації певні повноваження щодо захисту споконвічного довкілля».

Населення маленьких віддалених селищ, зайняте у традиційних галузях господарства, бачить у громаді як економічну, а й самоврядну організацію, – і, по суті, такою і є, незалежно, визнана вона офіційно чи ні. Водночас у таких громадах немає коштів для розвитку місцевого самоврядування.

МОВА

«Передачі я намагаюся робити своєю рідною мовою, щоб мова хоча б зі слуху не відійшла. Тому що досі люди кочують, і нехай чують, що десь евенкійською мовою щось мовиться. Людина радіє. Я б могла забути мову, тим більше по-якутськи добре говорю. Але мені не вдається забути» /А.Л.А./.

Мовазнавець Н.Б. Вахтін відніс евенкійську мову до «особливих випадків» через нерівномірний ступінь її безпеки в конкретному регіоні. За переписом 1989 р., з 29,9 тис. евенків вважали рідною евенкійську мову 30,4 %, російську – 28,3 %, іншу – 41,4 %. Вільно володіли російською як другою мовою 55,7% евенків. Майже половина евенків говорить якутською та бурятською мовами.

В Іркутській області 56,1% евенків та 55,6% тофаларів вважають рідною російську мову. Евенки Іркутської області, як та інших південних районів Сибіру, досить рано, з XIX-початку XX ст. почали долучатися до російської мови, контактуючи з російськими купцями та селянами-старожилами. Мова евенків, особливо старшого покоління, які виросли у сусідстві з російськими верхнеленськими або нижньотунгуськими старожилами, є варіантом місцевих сибірських говірок. Деякі російські селяни-старожили теж знали евенкійську мову. С.Г.І. народилася в 1927 р. у змішаній евенкійсько-російській сім'ї, до заміжжя (вийшла заміж за евенка) евенкійська мова не знала:
«У мене свекровка російською погано говорила, все по-тангуськи. Де зрозумію, де не зрозумію. А потім навчилася швидко. І чоловік став по-тангуськи зі мною розмовляти».

В інтернатах, організованих наприкінці 1920-х рр., основною мовою навчання була російська. Спілкування у селищах також велося російською мовою. Евенкійська мова збереглася краще на півночі Іркутської області.

М.Т., 1952 р.н., вивчила евенкійську в сім'ї, вільно може говорити на ньому:
«Евенкійську мову з дитинства знаю, говорю. У перший клас пішла, російською до п'яти вміла рахувати. Мати розповідала, поживу тут у Єрбогачені – тільки російською шпарю, у Тетеї поживу – лише евенкійському. У першу чверть, звісно, двійки були. Потім я виправилася, ударниця була. Навчалися російською мовою, евенкійської був» /М.Т./.

Діти, які ростуть на стійбищах або проводять у тайзі канікули, швидко опановують евенкійську мову. Діти з евенкійських сіл на півдні Іркутської області не знають евенкійську мову, лише одна дівчинка (1984 р.н.) говорила, що розуміє мову, але розмовляти нею не може.

В даний час сфера спілкування евенкійською мовою вкрай обмежена, тому молоде покоління не бачить у ньому потреби. Проте з кінця 1980-х – початку 1990-х років. почалося викладання евенкійської мови у школах: у середній школі с. Єрбогачін, школі-саду с. Хамакар Катанського району, у Вершино-Тутурській школі Качузького району. Початкове (до 4-5 класів) навчання евенкійської мови ведеться за букварем, підручником евенкійської мови для 4-5 класів, книгою для читання. У старших класах навчання ведеться за методичними розробками вчителів. Мова не викладається в інтернатах Качузького та Козачинсько-Ленського районів.

ОСВІТА

«Інтернати – благо на зло. Адже діти тому після навчання не приїжджають. Коли хочемо зберегти як націю ці малі народності, то треба було там їм створювати умови для навчання. Вони здатні, розвинені, добре навчаються. Так, дорого, але якщо ми на чільне місце поставили завдання зберегти народ, то тоді треба вже не зважати на витрати. А якщо вважатимемося, навіщо вся ця метушня» /А.В.Л./.

На півночі Сибіру перші школи для корінного населення були організовані місіонерами або засланцями XIX в. У 1916 р. на півночі (сучасна Республіка Бурятія) працювала тунгуська школа, причому праця вчителів оплачувалася за кошти евенкійської громади, якій належали рибальські місця (тоні). Перші тунгуські школи Іркутської області було утворено наприкінці 1920-х гг. Іркутським та Кіренським Комітетами Півночі.

У Качузькому районі школа-інтернат працював у старожитньому селі Бутакове. Біля джерел її створення стояли евенк Х.Х. Дорофєєв, який став учителем, та етнограф, професор Іркутського університету, член Іркутського відділення Комітету Півночі, Б.Е. Петрі. Школа відкрилася в 1927 р., в ній навчалися 26 дітей з 43, які жили в семи, тяжіли до школи, стійбищах. Випадки небажання віддавати дітей до школи пояснювалися господарськими міркуваннями. Викладання велося російською мовою, у майбутньому планувалося викладати рідною мовою.

У д. Єрбогачен Катанського району в 1927 р. була школа-інтернат, в якій навчалося 44 «тубільця», в тому числі 35 тунгусів, 9 якутів. У 1929 р. почала працювати восьмирічна школа в Наканно. У 1930 р. у ній навчалося 30 чол. (13 дівчаток, 18 хлопчиків) переважно тунгуси. Викладачі були росіяни, викладання велося російською мовою:
«Тяга дітей до навчання велика, діти тунгусів тямущі, швидко освоюються і деякі дуже скоро починають говорити російською. 10 людей минулого випуску зі школи-інтернату поїхали до Москви, Ленінграда, Іркутська для продовження навчання».

За чотирма основними районами області з місцями компактного проживання народів Півночі кількість учнів дітей цих народів у загальноосвітніх школах – 286, у 12-ти малокомплектних школах – 120. В даний час із 357 евенків від 16 років і старших, які проживають у Катанзькому районі, більшість мають неповна середня (147) та середня (100) освіта (1999 р.). Приблизно така сама картина характерна й інших районів області. У рамках федеральних програм ведеться будівництво двох шкіл на 132 місця у с. В. Гутара ( , тофалари) та на 132 місця у с. Непа (Катанський район). У Бутаковській школі коштом Федеральної програми «Діти Півночі» було закуплено 11 комп'ютерів.

В області є три інтернати для евенків – у с. Єрбогачен Катанського району, в с. Бутакове Качузького району (навчаються 14 евенків), у п. Казачинськ Казачинсько-Ленського району (навчаються 17 дітей, у т.ч. 8 евенків). Основна проблема цих інтернатів – відсутність чи нестача коштів для облаштування праці та побуту школярів, їх повноцінного харчування.

В інтернаті при середній школі в Бутаково Качузького району живуть і навчаються діти з сіл Чинанга та Чанчур. У них дві виховательки, російські жінки, одна з старожилів, інша приїжджа, яка вже близько 20 років живе в Бутаковому.

«Я пам'ятаю, коли їхати до інтернату, заплакала, дико здалося, важко. А зараз я вже звикла, десятий рік таки. І батьки до мене щомісяця приїжджають. На зимові канікули нас вивозить додому директор на машині. А на весняні канікули, коли ще є дорога, за нами можуть батьки приїхати. У нас у Бірюльці є родичі, ми туди їздимо. Деякі в Качуг.
В інтернаті підйом о 7 годині, о пів на восьму сніданок, о пів на дев'яту йдемо до школи. Уроки 45 хвилин. У нас 7 уроків часто буває, і о пів на третю ми приходимо зі школи. Відпочиваємо після школи півгодини. У нас ще полуденок є в їдальні, і потім забираємося, підлогу мою. І з 4 до 6 години робимо уроки. Я і моя однокласниця Таня довше сидимо, бо завдань більше.
У нас зазвичай на сніданок каші з різних круп – рисова, вівсяна, гречана, ячна, чай та шматочок хліба. На обід у нас супи, на друге щось, найчастіше картопля чи вермішель із гарніром. На вечерю каша, картопля, іноді пиріжки. Бракує цього. Є хочеться. Якщо вдома, то можна будь-коли сісти за стіл, поїсти, а тут режим є режим. Особливо буває помітно, коли з дому приїдеш, не вкладаєшся в норму. Своє є у всіх, звідти привозимо – рибу в основному і свіжу та солону, вермішель, майже всі продукти – починаючи від чаю. Картоплю тут купуємо іноді. Самі собі готуємо додатково, а маленькі у всіх мають старші сестри. Допустимо, у Роми є сестра Люба, вона йому готує. І в усіх так »/С.С., 1984 р.н., учениця 10 кл./.

Директор Бутаківської школи та інтернату при школі Анатолій Васильович Лубягін вважає, що:
«...ці діти нікому не потрібні. Мешканці з ними вдвічі більше, ніж зі школою. Проблем у нас багато – побутові умови, харчування. Сьогодні ми годуємо дітей на 16 руб. в день. Навесні ще менше. Зараз ми вирішили, нехай батьки допомагають рибою, м'ясом, щоб ми краще за їхніх дітей годували. Фактично жодного фінансування немає на побутові умови. Деякі діти прибувають зовсім роздягнені. Цього року ми їх одягли, гуманітарна допомога надійшла, дуже добре допомогли.
Востаннє я з дітьми їздив до Чинангу, збирав збори, з батьками розмовляв. Маленечко та їх неправильна позиція. Вони ось здали своїх дітей і все. Ось ви нам їх привезіть, заберіть, одягніть, нагодуйте. Тобто нинішня ситуація в державі ще не змусила їх замислитись над собою. Вони ще йдуть накатаною доріжкою, і в них ще психологія така, закладена 50-60 років тому, що всі їм мають надати».

Завдяки освіті взагалі та інтернатській освіті, зокрема, інтерес до рідної культури губився:
«Чи подобалося мені в лісі? Та як тобі сказати? До інтернату я звична була до всього, а потім, у старших класах, уже нецікаво було. Ні книжку влітку не шануєш, нічого. З ранку до ночі зайнятий, книжку візьмеш, мати каже треба працювати» /Т.М., 1957 р.н., Єрбогачен/.

Справді, на моє запитання: Хто хоче жити в Чинангу? хлопці відповіли мовчанням.

У Качузькому (с. В.Тутури) та Катанзькому (Єрбогачен, Наканно), Нижньоудинському (Алигджер) районах викладаються основи мисливствознавства. За школами закріплено мисливські промислові ділянки. З 1996 р. у школах-інтернатах почали створюватися курси «оленярство», «рибалка» для дітей 5-9 класів, мета яких – навчання традиційним промислам.

Середнє спеціальне та вища освітадля дітей народів Півночі здійснюється за цільовою програмою «Діти Півночі». У 2000 р. у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах Іркутської області на договірній основі навчалися 7 студентів, 2 – у Санкт-Петербурзькому інституті технологій традиційних промислів. Проте, незважаючи на зусилля з боку адміністрації, північні студенти кидають навчання, повертаються додому або хочуть навчатися чогось іншого.

ОХОРОНА ЗДОРОВ'Я

«Мені 60 років, а у нас чоловіки зазвичай і до пенсії не доживають. У нас скільки старих вдовинок. Тому що у нас, евенків, робота в лісі, біля багаття, ось такі холоди – спробуй, поживи. Ночуй-но взимку біля багаття. Буває, що й ведмідь задавить, чи серце вистачить. Від цього у лісі ніхто не гарантований» /Ю.С./.

За останні десять років серед народів Півночі Іркутської області впала народжуваність і збільшилася смертність. Середньообласні показники народжуваності в Іркутській області на 1000 осіб такі: народжуваність – 15,3 смертність – 17,0. У Катанзькому районі відповідно 12 та 10–15.

Народжуваність у Катанзькому районі серед народів Півночі зменшилася з 1988 р. по 1999 р. удвічі, з 26 до 12. Смертність залишилася тому ж рівні, але більше стало вмирати людей у працездатному віці. Тривалість життя становить для жінок – 49, для чоловіків – 46 років (для порівняння ці ж показники для решти населення становлять відповідно 68 та 55 років). На першому місці серед причин смерті йдуть травми, отруєння, нещасні випадки (59 чол.), на другому – серцево-судинні та онкологічні захворювання (29 чол.), по старості померли 7 чол., від туберкульозу – 7 чол. зав. відділом статистики Катанського району, найпоширеніші причини смерті в евенків – утоплення, вбивства з використанням вогнепальної зброї, самогубства. За опублікованими даними, 2,4% смертності 1997 р. становив суїцид (самогубства).

У евенків і тофаларів переважають хвороби органів дихання, поширені отити, риніти, менінгіти, стоматологічні захворювання, аномалії розвитку. 399 осіб перебувають на обліку як хворі на хронічний алкоголізм та алкогольні психози. Є хворі на венеричні захворювання. За даними Качузької районної поліклініки, серед евенків зростає захворюваність на алкоголізм, ішемічну хворобу серця, інсульти. У Іркутській області, як та інших регіонах Півночі, значно поширений туберкульоз. У 1998 р. Катанзька районна дума прийняла програму «Невідкладні заходи боротьби з туберкульозом біля Катанзького району на 1998-2002 рр.». З 1993 по 1998 р. у районі поставлено на облік 96 осіб, у тому числі 33 хворих на активний туберкульоз. Усі вони – люди різних національностей, але переважають евенки. 80% хворих мають дохід на одного члена сім'ї нижче за прожитковий мінімум.

Незважаючи на захворюваність на кліщовий енцефаліт, що широко поширилася в останні роки, евенки до числа хворих не входять.

«Це говорить про те, що люди, які народилися і виросли тут, формують свій природний імунітет. Імунітет більше захищає, ніж вакцинопрофілактика. Мисливці знімають їх із себе десятками, але випадків захворюваності ми не реєструємо. Люди, яким за 60 і які все життя прожили в районі, дуже рідко вболівають».

Укомплектованість закладів охорони здоров'я медперсоналом в Іркутській області у місцях компактного проживання народів Півночі складає 78%. Чисельність лікарів – 43 особи, середнього медперсоналу – 210 осіб. Число лікарняних установ у районах проживання народів Півночі – 8, ступінь їхнього зносу – 45 %, кількість ліжок – 275 (в т.ч. у багатонаціональних селищах). Є 31 фельдшерсько-акушерський пункт.

У 1996 р. в Катанзькому районі в місцях проживання народів Півночі було три дільничні та одна районна лікарня, середня кількість ліжко-місць – 84. З 1995 р. ця цифра скоротилася до 64. Багато лікарів виїхали, в д. Оськіно зовсім немає медперсоналу.

Центральна районна лікарня в Качузі має поліклініку та стаціонар. Щорічно на два дні до евенків виїжджають медичні бригади для профілактичного обстеження населення.

«Але без флюорографії, без УЗД, коли немає електрики, самі розумієте, якість залишає бажати кращого. Возили ми туди апарат ЕКГ, дизель працював. При виявленні якихось захворювань у результаті такого медогляду вони вкрай неохоче виїжджають на лікування.

У Качузькому районі до 1995 р. у Вершині Тутури працювала дільнична десятиліжкова лікарня, потім до 1998 р. трилійкова лікарня-стаціонар, яка наразі закрита. Населення сприйняло це вимушене рішення негативно. У дд. Чинанга, В.Ханди, Хамакар, Наконно є фельдшерсько-акушерські пункти. У разі серйозних захворювань евенки лікуються у районних центрах.

Через брак фінансування профілактика захворювань та заходи щодо покращення здоров'я щодо народів Півночі проводяться в недостатньому обсязі. Це характерно для всієї області, але особливо для віддалених та важкодоступних місць: немає коштів на виїзди медичних бригад, придбання та зберігання медикаментів та вакцини, виконання рейсів санавіації; не вистачає медичних кадрів деяких спеціальностей.

ВИСНОВОК

Евенки, що живуть в Іркутській області, мають тривалий досвід спільного проживання з російськими старожилами, бурятами, якутами. З одного боку, це призвело до акультурації та асиміляції частини евенків, з іншого – поступово було вироблено механізми адаптації. На цій основі сформувалося особливе етносоціальне середовище, що становить значну культурну цінність.

Ведення евенками екстенсивних форм господарства – полювання, оленярства, рибальства, збирання ягід та промислу кедрового горіха вимагало освоєння великих територій. Установа меж районів, переведення на осілість, укрупнення, спеціалізація господарства призвели до звуження ареалу розселення, перервали або обмежили родинні та соціально-економічні зв'язки, що існували.

У тайговій зоні південного Сибіру життя евенків, як і раніше, залежить від продукції мисливства та рибальства. У полюванні конкуренція з приїжджими (зокрема міськими) людьми, за ресурси та території (мисливські ділянки) розвинена значною мірою. У той же час історико-культурні зв'язки, що склалися, і близькість інтересів народів Півночі і російського старожильського населення, їх ставлення до тайги, швидше партнерське, ніж споживче, ведуть до співпраці в захисті прав на природокористування. Це виявилося під час створення родових громад.

Основна причина організації родових громад народів Півночі в Іркутській області на початку 1990-х років. полягала у прагненні набути прав на території для їх подальшого використання з метою традиційного природокористування або можливого отримання виплат за їх відчуження.

Як і більшості районів півночі Росії, родові громади в Іркутській області виявилися господарсько-економічними об'єднаннями, а чи не громадами як формами громадського (місцевого) самоврядування. Членство в них засноване на спільності професійних занять, а не на спорідненості, – до їх складу входять мисливці та рибалки. Індивідуально або невеликими групами із двох-трьох людей вони ведуть промисел, а продукція хутрового полювання стає власністю мисливця. Полювання, особливо хутрове – індивідуальне заняття, орієнтоване ринку. Близькість ринків збуту, транспортних комунікацій, забезпеченість особистою зброєю та транспортом ведуть до розмивання общинності. Про це свідчить робота приватного промислово-фермерського господарства «Монастирєв» (Вершино-Тутурська сільська адміністрація). У той же час, через непередбачуваність довкілля та результатів мисливського промислу, звичаїв взаємодопомоги та гостинності у евенків принципи общинності зберігаються. Проникнення товарних, фінансових взаємин у евенкійські громади викликає у яких розбіжності та конфліктні відносини.

Громади створені найчастіше «згори» і мають майбутнє лише за здійснення державної підтримки.

У Качузькому районі общинники зберігають свою територію як резервату, громада практично немає прибутку. У Катанзькому районі евенки разом із російськими старожилами відстоюють права мисливські території. У Казачинсько-Лінському районі евенки організувалися до громади для отримання компенсацій за видобуток газу на їхній території.

Функції адміністративного управління зберігають сільські (селищні) адміністрації, хоча в деяких випадках громади (за моїми польовими матеріалами, в п. Вершина Ханди в Іркутській області, в п. Березівка та інших селищах республіки Саха (Якутія), в Ханти-Мансійському а. ., на Чукотці) беруть він функції місцевого самоврядування. Згідно з прийнятим у 2000 р. Федеральним Законом «Про загальних принципахорганізації громад корінних нечисленних народів Півночі, Сибіру та Далекого Сходу» «…У місцях компактного проживання нечисленних народів органи місцевого самоврядування на пропозицію громад … можуть наділяти їх окремими повноваженнями органів місцевого самоврядування».

Корінне і приїждже населення маленьких селищ має тісні родинні, економічні та культурні зв'язки і, якщо є грамотний лідер, виступає єдиним фронтому захисті інтересів усієї селищної громади, наприклад, у галузі екології та природокористування. Тому родові громади народів Півночі – не єдина можлива форма їхнього самоврядування.

ПРИМІТКИ:

Все, набране курсивом, є, якщо не обумовлено інше, тексти інтерв'ю, зібрані автором у період польових робіт 2000-2001 рр. у Катанзькому та Качузькому районах області. Дослідження в Іркутській області проводяться автором з 1981 року.

Сіріна А.А. Родові громади в республіці Саха (Якутія): крок до самовизначення? // Дослідження з прикладної та невідкладної етнології ІЕА РАН. - Документ № 126. - М., 1999.; Її ж: Сучасні проблемималих народів Півночі Магаданської області // Дослідження прикладної та невідкладної етнології ІЕА РАН. - Документ № 116. - М., 1998.
Матеріали Комітету з розвитку Півночі Іркутської обласної адміністрації.
Чисельність і склад населення народів Півночі за даними перепису населення 1989 - М., 1992. - Т. I. - Ч. I. - С. 66-67.
Качузький районний відділ статистики. 2000 р.
Туголуков В.А. Зміни у господарстві та побуті евенків Іркутської області за півтора століття // Радянська етнографія. - 1965. - № 3. - С. 12-24.
Кларк П. Очеульські та тутурські тунгуси у Верхоленському окрузі // Записки СОРГО. - Іркутськ, 1863. - Кн. VI. - С. 87-96;
Петрі Б.Е. Полювання та оленярство у тутурських тунгусів у зв'язку з організацією мисливського господарства. - Іркутськ, 1930.
ПМА. 2000. Польовий щоденник (далі – ПД) №1.
Докладніше про процеси міжетнічних контактів у цьому регіоні див.: Сіріна А.А. Катанзькі евенки та їхні сусіди: міжетнічні взаємодії // Народи Російського та Півночі та Сибіру: Сибірська етнографічна збірка (далі – СЕС). - М., 1999. - Вип. 9. - С. 99-119.
Дані Катанського районного відділу статистики. 2000 р.
Бичков О.В., Ямпільська Ю.А. Нові дані про евенки Іркутської області // Духовна культура народів Сибіру та Півночі. - Омськ, 1989.
Ходукін Я.М. Тунгуси річки Коченги // Зб. праць ІГУ. - Іркутськ, 1927. - Т. XII. - С. 365-390.
Василевіч Г.М. Вітімо-тунгіро-олекмінські тунгуси: географічна характеристика // Радянський Північ. - 1930. - № 3. - С. 96-113;
Балдунніков А.І. Позамисливські господарські заняття тунгіро-олекмінських евенків // Ізв. О-ви вивчення Східно-Сибірського краю. - Іркутськ, 1936. - Т. 1 (LVI). - С. 183-211;
Самохін А.Т. Тунгуси: статистико-економічний нарис // ДАІО. Ф. 1468. Оп. 1. Од. хр. 18;
Туголуков В.А. Вітімо-олекмінські евенки // СЕС. - 1962. - Т. IV: Нариси з історії, господарства та побуту народів Півночі. - С. 67-97.
Василевич Г.М. Евенки: Історико-етнографічні нариси (XVIII-початок XX ст.). - Л., 1969. - С. 54.
Василевич Г.М. Евенкі ... - С. 57-58.
Петрі Б.Е. Полювання та оленярство ... - С. 82. Копилов І.П. Тунгуське господарство Лено-Кірен-ського краю: за даними експедиції 1927 - Новосибірськ, 1928.
Василевич Г.М. Евенкі ... - С.73.
Чисельність та склад населення народів Півночі ... - С. 66-67.
Рагуліна М.В. Корінні етноси Сибірської тайги: мотивація та структура природокористування (на прикладі тофаларів та евенків Іркутської області). - Новосибірськ, 2000.
Бичков О.В., Ямпільська Ю.А. Указ. роб. - С. 69.
Матеріали Комітету з розвитку... / Папка "Катанзький район". - 2001.
Андерсон Д. Дж. Тундровики: Екологія та самосвідомість таймирських евенків та долган. - Новосибірськ, 1998.
Коротка інформація про корінних нечисленних народів Півночі, які мешкають на території Іркутської області / Довідка, підготовлена комітетом з розвитку Півночі адміністрації Іркутської області від 11.08.2000 № 1/23-577 // Архів ІЕА РАН.
Вахтін Н.Б. Мови народів Півночі: Нариси мовного зсуву. - СПб., 2001. - С. 180.
Цивіль Н.І. Історичне минуле північнобайкальських рибних промислів. - Улан-Уде, 1993.
Акт обстеження діяльності Наканновської тузради прокурором Власовим // Копія непронумерованої справи з архіву Єрбогаченської сільської ради // Зберігається в особистому архіві автора.
ПМА. - 2000. Л. 25об.
Щоправда Півночі. - 18.01.1997.
Щоправда Півночі. - 1998. - 22.08; Копилов І.П. Указ. роб.; Кривоногов В.П. До сучасної етнічної ситуації Тофаларії // Радянська етнографія. - 1987. - № 5. - С. 81.
Інтерв'ю із головним лікарем Качузької районної лікарні Н.М. Сафонової. 2001.
Статистичні дані по Іркутській області: 2000 // Архив ІЕА РАН. Б/г.
Про загальні принципи організації громад корінних нечисленних народів Півночі, Сибіру та Далекого Сходу Російської Федерації: Федеральний закон // Російська газета. - 25 липня 2000 р. - С. 3.

варіант I

Завдання №1:

Найменший народ Пріангар'я називається:

буряти;

тофалари;

російські

евенки.

тофаларам;

куриканам;

евенкам;

бурятів.

Зникла племінна спільність, що мешкала в пониззі Селенги, долині Баргузіна, Тункінській долині, Пріангар'ї та верхів'ях річки Олени називалася:

курикани;

тофалари;

евенки;

буряти.

Будівництво якого острогу мало вирішальне значення для майбутнього просування росіян углиб Східного Сибіру?

Іркутського;

Ілімського;

Єнісейського;

Верхньоленського.

Братський острожек був поставлений:

Яковим Похабовим;

Розпустою Потаповим;

Максимом Перфільєвим;

Протопопом Авакумом.

Першою «охочою людиною до ріллі» у Братському острозі був:

Максим Перфільєв;

Розпуста Потапов;

Протопоп Авакум;

Яків Похабов;

Іркутський острог був закладений у:

1620 р;

1661;

1672;

1682 р.

Як називають хутро - одну з найбільш значущих видів данини?

коштовність;

соболине хутро;

м'яке золото;

ясак.

Поясніть етимологію назви «Тулун»:

вина, провина;

холодний;

бруд;

мішок.

У 1710 році в Прибайкаллі проживало:

10 тис. осіб;

40 тис. осіб;

102 тис осіб;

247 тис. осіб.

За відкриття родовища якоїсь корисної копалини геологи отримали Державну премію?

магнезит;

лазурит;

нефрит;

флюорит.

Губернатором Іркутської губернії був:

Зімін Н.М.;

Дагуров Г.В.;

Толстой А.І.;

Нагель Л.Т.

Хто з іркутських губернаторів очолив експедицію Амуром, підписав Айгунський договір про кордони з Китаєм?

Муравйов-Амурський Н.М.;

Селіфонтов І.О.;

Пестелі І.Б.;

Корсаков М.С.

Якого німецького вченого в 1716 Петро I запросив до Росії для вивчення «усіх трьох царств єства» Сибіру.

Мессершмідт Д..;

Міллер Р.;

Гмелін І.;

Розен Г.

Шелехова Г.І.;

Нікітін А.;

Сибіряков М.В.;

Шастін А.І.

Кому належала садиба?

Волконському С.Г.;

Сукачову В.П.;

Трубецькому С.П.;

Шастіну А.І.

Чий будинок був внесений до списку світової спадщини, що охороняється?

міського голови В.П. Сукачова;

купця А.І. Шастіна;

князя С. Г. Волконського;

князя С. П. Трубецького.

Олени;

Ангари;

Чари;

Б. Чуї.

Розстріл Верховного імператора Росії адмірала А.В. Колчака був виконаний:

1917 р.;

1918;

1919;

1920 р.

Слюдянка;

Шелехів;

Бодайбо;

Тулун.

Першим промисловим підприємством на території області був:

Тальцинський скляний завод;

Миколаївський залізничний завод;

Усть-Кутський солеварний завод;

Тельмінська сукняна фабрика.

1) Нижньовдинський;

2) Козачинсько-Лінському;

3) Бодайбінському;

4) Мамсько-Чуйському.

23. За скільки років було збудовано Транссиб?

1) за 10 років;

2) за 15 років;

3) за 20 років;

4) за 25 років.

1) Марков Г. «Строгови»;

25. Вампілов А. народився в пологовому будинку міста:

1) Іркутська;

2) Ангарська;

3) Усолля-Сибірського;

4) Черемхово.

26 Кому присвячено пам'ятник?

Похабову Я.

Бугор В.;

ПяндеП;

Колеснікову В.

варіант II

Завдання №1: виберіть правильний варіант відповіді на ці запитання. Відповідь запишіть у вигляді поєднання двох цифр (номер запитання та номер відповіді). (Максимальна кількість балів – 26).

евенки;

курикани;

тофалари;

буряти.

Якому народу належить житло на фото?

тофаларам;

куриканам;

евенкам;

бурятів.

Місце розселення тофаларів:

о. Вільхон;

берег нар. Ангара;

Нижньовдинський р-он;

Верхньоленський р-он;

УVIII- IXст. регіон Байкалу був частиною:

Арабського халіфату;

Держави Чжоу;

Держави Шан;

Уйгурське ханство.

5. Братський острожек був встановлений у:

1) 1620;

2) 1631;

3) 1685;

4) 1686.

6. Іркутський острог заснував:

1) Максим Перфільєв;

2) Розпут Потапов;

3) Протопоп Авакум;

4) Яків Похабов.

1) у 1631 р.;

2) у 1620 р.;

3) у 1685 р.;

4) у 1686 р.

8. Який товар везли із Китаю через Байкал?

1) чай;

2) каву;

3) кукурудзу;

4) тютюн.

1) мішок;

2) холодний;

3) вина, провина;

4) бруд.

10. За даними перепису 1897 р., в Іркутській губернії проживало 2177

1) малоросів;

2) великоросів;

3) бурятів;

4) евенків.

1) Братською;

2) Катанзькому;

3) Бодайбінському;

4) Усольському.

12. Ідея створення навігаційних шкіл на сході Росії належала:

1) Лагу Л.;

2) Берінг В.;

3) Татарінову М.;

4) Пестеля І.

1) у 1851 р.;

2) у 1861 р.;

3) у 1871 р.;

4) у 1881 р.

2) Адам Іванович Бриль;

3) Іван Варфоломійович Якобі;

4) Іван Богданович Цейдлер.

15. Сибірський просвітитель та видавець на початку XX століття:

1) Макушин П.;

2) Коваль Д.;

3) Нікітін І.;

4) Колчак А.

Сукачову В.П.;

Волконському С.Г.;

Трубецькому С.П.;

Шастіну А.І.

Шастіна А.І.;

Сибірякоав М.В.;

Базанова І.;

Медведніковою Є.

На заході з Іркутською областю межують:

Красноярський край, Республіка Бурятія;

Красноярський край, республіка Тува;

Красноярський край, республіка Якутія;

Красноярський край, республіка Хакасія.

Найбільший район за площею і найменший за чисельністю населення:

Мамсько-Чуйський;

Бодайбінський;

Нижньовдинський;

Катанзька.

деревообробна;

хімічна;

суднобудування;

мікробіологічна.

Вкажіть найбільше за площею водосховище:

Мамаканське;

Братське;

Іркутське;

Усть-Ілімське.

Коли було збудовано Транссиб?

1900 р.;

1905 р.;

1915 р.;

1920 р.

У 1968 р. обласною премією імені Йосипа Уткіна було нагороджено:

Распутін Ст;

Шастін А.;

Соколов Ст;

Кобєнков А.

Сивих До.;

Маркова Р.;

Распутіна Ст;

Вампілова А.

Кому присвячено пам'ятник?

Волконський М.;

Анненкова П.;

Бороздіної М.;

Муравйовою А.

варіант III

Для підвищення продуктивності пасовищ першими у Східному Сибіру застосовували штучне зрошення:

евенки;

курикани;

тофалари;

буряти.

Якому народу належить житло на фото?

тофаларам;

куриканам;

евенкам;

бурятів.

3. Місце розселення тофаларів:

1) о. Ольхон;

2) берег нар. Ангара;

3) Нижньовдинський р-он;

4) Верхньоленський р-он;

4. Будівництво якого острогу мало вирішальне значення для майбутнього просування росіян углиб Східного Сибіру?

1) Іркутського;

2) Ілімського;

3) Єнісейського;

4) Верхньоленського.

5. Братський острожек був установлений:

1) 1620;

2) 1631;

3) 1685;

4) 1686.

6. Першою «охочою людиною до ріллі» в Братському острозі був:

1) Максим Перфільєв;

2) Розпуста Потапов;

3) Протопоп Авакум;

4) Яків Похабов;

7. Коли Іркутському острогу надано статус міста?

1) у 1631 р.;

2) у 1620 р.;

3) у 1685 р.;

4) у 1686 р.

8. Як називають хутро - одну з найбільш значущих видів данини?

1) коштовність;

2) соболине хутро;

3) м'яке золото;

4) ясак.

9. Поясніть етимологію назви «Кіренськ»:

1) мішок;

2) холодний;

3) вина, провина;

4) бруд.

10. У 1710 році в Прибайкаллі проживало:

1) 10 тис. осіб;

2) 40 тис. осіб;

3) 102 тис осіб;

4) 247 тис. Чоловік.

11. Великі запаси солі перебувають у районі:

1) Братською;

2) Катанзькому;

3) Бодайбінському;

4) Усольському.

12. Губернатором Іркутської губернії був:

1) Зімін Н.Н.;

2) Дагуров Г.В.;

3) Толстой А.І.;

4) Нагель Л.Т.

13. Коли Іркутську було створено Сибірський відділ Російського географічного товариства?

1) у 1851 р.;

2) у 1861 р.;

3) у 1871 р.;

4) у 1881 р.

14. Першим губернатором Іркутської губернії в 1764 став:

1) Карл Львович фон Фрауендорф;

2) Адам Іванович Бриль;

3) Іван Варфоломійович Якобі;

4) Іван Богданович Цейдлер.

15. Кого з іркутських купців-мандрівників називали «Російським Колумбом»?

Шелехова Г.І.;

Нікітін А.;

Сибіряков М.В.;

Шастін А.І.

16. Кому належала садиба?

Сукачову В.П.;

Волконському С.Г.;

Трубецькому С.П.;

Шастіну А.І.

17. На гроші якого купця було збудовано цей притулок?

Шастіна А.І.;

Сибірякоав М.В.;

Базанова І.;

Медведніковою Є.

Припливом якої річки є Витим?

Олени;

Ангари;

Чари;

Б. Чуї.

Іркутська область у сучасних межах утворена:

Центр, який отримав статус міста після Великої вітчизняної війни:

Слюдянка;

Шелехів;

Бодайбо;

Тулун.

Яка галузь промисловості поєднує міста: Зима, Усольє-Сибірське, Ангарськ?

деревообробна;

хімічна;

суднобудування;

мікробіологічна.

22. Родовище золота Сухий Лог розташоване в районі:

1) Нижньовдинський;

2) Козачинсько-Лінському;

3) Бодайбінському;

4) Мамсько-Чуйському.

Коли було збудовано Транссиб?

1900 р.;

1905 р.;

1915 р.;

1920 р.

24. Роман іркутського письменника відзначений Державною премією 1950 р.

1) Марков Г. «Строгови»;

2) Вампілов А. «Старший син»;

3) Распутін В. "Гроші для Марії";

4) Сергєєв Д. «Позаду фронту».

Ім'я якогось відомого письменника носить Іркутський театр юного глядача?

Сивих До.;

Маркова Р.;

Распутіна Ст;

Вампілова А.

26 Кому присвячено пам'ятник?

Похабову Я.

Бугор В.;

ПяндеП;

Колесникову В..

Еталон відповідей

варіант I

Завдання №1.

варіант II

Завдання №1.

варіант III

Завдання №1.

Критерії оцінювання тестових завдань

Рівень підготовки оцінюється у балах. Кожне правильно виконане завдання під час підрахунку результатів оцінюється 1 балом. Максимальна кількість балів-26 . Оцінка 5"виставляється за 24 - 26балів (90-100%); «4» - за 21- 23 балів (89-79%); «3»- за17 - 20 балів (78-68%).

Студент не може отримати позитивну оцінку, якщо рівень його знань та навченості буде нижчим за 68% нормативів, зазначених вище.

Тофи - унікальна народність, ці люди живуть лише в Нижньовдинському районі Іркутської області. Їх залишилося лише 678 осіб. Здавалося б, влада має дбати про збереження нечисленного народу, представників якого навіть у світі більше ніде немає. Але судячи з усього владних поки не до них. Адже проблем у цих людей набагато більше, ніж у інших мешканців Пріангар'я.
Про те, як живуть тофи, розповів Уповноважений з прав людини в Іркутській області Валерій Лукін. Він готує спеціальну доповідь «Про захист прав і свобод нечисленних народів півночі, які проживають на території Іркутської області». Написати таку працю, не відвідавши місця проживання тофів, неможливо. Тому омбудсмен і вирушив до Тофаларії. Однак перша спроба була не вдалою, йому не вистачило місця у гелікоптері, довелося повернутися до Іркутська. За кілька тижнів омбудсмену таки вдалося відлетіти до тофів. Для міського жителя тема не зовсім звичайна, а ось тофи вже звикли до того, що по 10-15 днів вони не можуть відлетіти на велику землю або повернутись назад. Єдиний спосіб у теплі місяці дістатися великої землі – це вертоліт, інакше подолати 200 кілометрів непрохідної тайги неможливо.

«У всіх населених пунктах ми провели зустрічі з населенням, на яких вислухали дуже багато претензій та скарг до органів державної влади. Справа в тому, що раніше вони вели кочовий спосіб життя, вони не пристосовані для ведення сільського господарства, їхнє основне заняття - оленярство, полювання, риболовля. Але Сталін вирішив привчити їх до осілого способу життя, щоб вони не бідували. Було збудовано три селища: Нерха, Верхня Гутара, Алигджер. Загалом у Тофаларії проживає приблизно 1200 осіб, з них 60% – це тофи. Найгостріша проблема – це транспортна доступність. Старожили, які там є, кажуть, що після війни в ці населені пункти літаки АН-2 літали двічі на день для забезпечення їхньої життєдіяльності. Сьогодні вертоліт МІ-8 літає разів на десять днів», - розповів Валерій Лукін.
Через транспортну проблему накопичуються і всі інші.
Наприклад, багато проблем, пов'язаних із медичним обслуговуванням. Всі лікувальні заклади знаходяться в районному центрі - Нижньовдинську. На обстеження лікування тофи повинні їздити туди. Приїхавши на консультацію, людина має затриматися днів на десять, тому що відлетіти не може. Значить, треба шукати нічліг, а це додаткові витрати.
«Вчителям треба пройти медичний огляд, адже його не пройдеш за один день, їм теж треба десь цей час жити. Виходячи з цих складнощів, главам цих трьох поселень надійшов лист із фінансового управління Нижньовдинська, який звертає увагу, що фельдшера, які там працюють, щоб вони направлення на обстеження виписували в крайньому випадку. Ну що таке – «крайній випадок»? І хто це визначатиме?», - каже Валерій Лукін.

Мешканцю Тофаларії Дмитру Кангараєву довелося чекати своєї черги на вертоліт два тижні. Чоловік лежав у лікарні в Нижньовдинську після операції на серці.
«Не заради якоїсь прогулянки приїхав я до Нижньовдинська. Я у лікарні лежав. І не можу назад відлетіти. Залишився знову. Тринадцять людей взяли, а мені місця забракло», - розповів Дмитро Кангараєв.
Ще одна проблема - недостатня забезпеченість продуктами, що швидко псуються. За розрахунками чиновників Нижньовдинського муніципального освіти, в Тофаларію необхідно доставляти близько 900 тонн продуктів, що швидко псуються на рік. Але ті гелікоптери, які фінансуються з обласного бюджету, можуть забезпечити лише 40 тонн.
«Коли ми побували в магазинах, які важко назвати магазинами, ми переконалися, що там, що швидко псується, нічого не знайти, там стоять в основному консерви. Один з місцевих підприємців розповів, що доставка продуктів, що швидко псуються, коштує 75 рублів за кілограм. Але ж він на збиток собі не працюватиме, необхідна компенсація якась. Звичайно, в зимовий період часу, а він досить короткий, коли замерзають річки, можна туди доставляти продукти та паливо для дизель-електростанцій. Борошно, цукор, консерви доставляють туди. Хоча, звісно, терміни реалізації у них також є», - каже омбудсмен.

Трапляються випадки, коли необхідно вивезти на експертизу померлу людину. І його везуть разом із пасажирами в одному гелікоптері, незважаючи на те, що це неприпустимо ні за санітарними нормами, ні за рештою. А цього літа відбулася взагалі шокуюча історія. Уповноваженому з прав людини звернувся зі скаргою мешканець села Алигджер. Чоловік розповів, що у липні він змушений був самостійно вирішувати питання щодо вивезення тіла його батька, який помер у тайзі за 80 км від населеного пункту, до районного центру для проведення експертизи в установленому порядку. Переправити тіло на «велику землю» можна було лише гелікоптером. Його звернення до адміністрації села Алигджер та Нижньовдинського району, до органів внутрішніх справ міста та району, ГУ МВС Іркутської області, до МНС, районної та обласної прокуратури, апарату Губернатора Іркутської області не дали результату. 11 діб родичі померлого у глухому лісі охороняли тіло від диких звірів. Зрештою син був змушений укласти договір з авіакомпанією «Ангара» на вивезення тіла вертольотом, за це він заплатив 140 тисяч рублів.
«Вважаю, що в цій ситуації йдеться фактично про наругу над тілом померлого з боку влади, яка за 11 днів не зробила нічого, щоб вивезти його з тайги. Чиновники виявили крайній цинізм і бездушність щодо пам'яті померлого та його родичів», - заявив омбудсмен.
Уповноважений з прав людини в Іркутській області Валерій Лукін звернувся до першого заступника Уряду Іркутської області Миколи Слободчикова з проханням вжити заходів щодо бездіяльності органів влади, а також правоохоронних органів. А мешканець села Алигджер наразі готує документи для подання позовної заяви до суду.
Ще одна проблема – безробіття місцевого населення. За словами Валерія Лукіна, раніше був підрозділ - Споживкооперація, який приймав у тофів хутро та інше, і розраховувався з ними. Зараз цієї організації немає, а здобуте у тофів скуповують заїжджі бізнесмени за заниженими цінами.
З утворенням справи найкраще. В усіх населених пунктах є навчальні заклади. В Алигджері одинадцятирічна школа та інтернат, у двох інших селищах – малокомплектні школи початкової освіти, у них навчаються по 30-40 учнів.
«Буди чистенькі, але збудовані ще «за царя Гороха», туалети, звичайно, на вулиці. Директори шкіл наголосили, що навчальною літературою вони забезпечені повністю, але зошитів, ручок у магазинах немає. Гаразд, раніше, коли зошитів не було, можна було на газетах писати, але там і газет немає», - наголосив Валерій Лукін.
І ще до питання освіти. У 2010 році у селищі Нерха введено в експлуатацію школу на 72 місця. Але діти у ній досі не навчаються. Справа в тому, що роботи були здійснені неякісно, а є обсяг робіт, за який заплатили, але фактично вони не були виконані.
«Зовні школа непогана, це буде школа-дитячий садок. До речі, в Нерсі сто років дитсадка не було. Там уже і обладнання завезено, і парти, і ліжка. Але котельня там, яка за проектом повинна мати 4 котли, там лише два котли невідомої марки. Підлоги, мабуть, були зроблені з сирого матеріалу, там щілини між дошками завтовшки з палець. До неї вкладено 48 мільйонів обласних коштів. А замовник – УКБ наш обласний. Невиконані роботи оцінюються в 5 мільйонів рублів. Люди просять хоча б до початку наступного навчального рокушколу доробити. Але рішення треба ухвалювати зараз, щоб необхідні матеріали можна було по зимнику туди доставити. Якщо взимку їх не завезуть, то нічого й не зроблять», - розповів Валерій Лукін.
Проблеми розвитку та закріплення їхньої рідної мови, культури, народного промислу, наявності в Тофаларії підприємств, які господарюють там і не компенсують завданих збитків – усі вони будуть відображені у доповіді омбудсмена.
Після поїздки до тофів Валерій написав звернення до губернатора Іркутської області Сергія Єрощенка з проханням вирішити поки що хоча б три основні проблеми тофів: збільшити фінансування авіаперевезень; організувати медичне обстеження місцевого населення; добудувати школу у селищі Нерха.
«За розрахунками адміністрації Нижньовдинського району, для вирішення проблем медичного обслуговування мешканців Тофаларії, доставки туди продуктів, що швидко псуються, врегулювання інших питань, що вимагають обов'язкового виїзду мешканців до районного центру або за його межі, необхідно щорічно забезпечити фінансування не менше 400 авіарейсів вертольотом МІ-8. У 2013 році з обласного бюджету було профінансовано 134 рейси, а у 2014 році передбачено виконання лише 91 рейсу, що, звичайно, недостатньо», - написав у своєму зверненні до губернатора омбудсмен Лукін. Уповноважений звернув увагу глави регіону на те, що для розгляду транспортної проблеми та її негативних наслідків у червні Тофаларію відвідали міністр транспорту Іркутської області Артур Сулейменов та його заступник Максим Тюрюмін. Вони на місці переконалися у необхідності збільшення фінансування. Проте управлінські рішення для вирішення проблеми досі не прийняті. Омбудсмен пропонує з метою зняття соціальної напруженості, дати можливість керівництву Нижньовдинського району використати зараз фінансові кошти обласного бюджету, передбачені на організацію авіаперевезень у 4 кварталі 2014 року, з гарантією їх відновлення у подальшому.
До речі, так співпало, що разом із омбудсменом у Тофаларії працювали співробітники прокуратури Іркутської області. Вони ухвалили майже 50 скарг місцевих жителів. «Місцеві жителі повідомили про численні порушення природоохоронного законодавства при видобутку надрокористувачами корисних копалин, зростання браконьєрства в лісах та річках. В результаті в місцях традиційного природокористування тофаларів знижуються популяції диких тварин та риби. Під час перевірки скарг мешканців селища Верхня Гутара на бездіяльність правоохоронних органів виявлено факт незаконного вирубування кедрового гаю. Після проведення розрахунку збитків Західно-Байкальською природоохоронною прокуратурою матеріали будуть направлені до слідчих органів», - йдеться у матеріалі, розміщеному на офіційному сайті прокуратури Іркутської області.
З метою захисту найбільш уразливої категорії населення прокурор Іркутської області доручив «провести перевірки щодо кожного факту порушення законних прав жителів Тофаларії, вжити заходів для встановлення причин та умов, які їм сприяють».
Крім цього, Уповноважений з прав людини в Пріангар'ї направив Східно-Сибірському транспортному прокурору Анатолію Мерзлякову лист з проханням посилити контроль за дотриманням чинного законодавства співробітниками лінійного відділу поліції на транспорті в аеропорту м. Нижньовдинська. Приводом послужили численні звернення жителів Тофаларії, які скаржилися на незаконні та грубі дії співробітників даного відділу, про систематичні післяполітні огляди пасажирів, що прилітають із населених пунктів Нерха, Алигджер, Верхня Гутара, а також про незаконне вилучення поліцією продуктів мисливського промислу.
З цього питання Валерій Лукін раніше звертався до начальника Східно-Сибірського лінійного управління МВС Росії на транспорті Віктора Кобася. Але той відповів, що співробітники групи з огляду Нижньовдинського лінійного відділу поліції є одними з найкращих у названому Управлінні та, за результатами проведених перевірок, діють строго відповідно до чинного законодавства. При цьому конституційні правагромадян не порушуються, що на думку Віктора Кобася підтверджується відсутністю скарг від пасажирів до Східно-Сибірського управління ЛУ МВС Росії на транспорті протягом 2014 року.
У вересні Уповноважений підготував та поширив пам'ятку для авіапасажирів у Тофаларії. Документ заснований на положеннях Повітряного кодексу Російської Федерації та інших документах та інформує пасажирів про наявні у них права та обов'язки.
Фото надані Уповноваженим з прав людини в Іркутській області Валерієм Лукіним
2014, газета «Байкальський Сибір»

Розмір: px

Починати показ зі сторінки:

Транскрипт

1 ЗАНЯТТЯ 16. Іркутська область на межі століть. Знати: характеристику Іркутської області в період її історичного розвитку. Вміти: аналізувати історичну інформацію, подану в тестах; представляти результати вивчення як письмових відповідей. Запитання та завдання: Варіант I 1 Завдання 1: виберіть правильний варіант відповіді на ці запитання. Відповідь запишіть у вигляді поєднання двох цифр (номер запитання та номер відповіді). (максимальна кількість балів 26). 1. Найменший народ Пріангар'я називається: 1) буряти; 2) тофалари; 3) росіяни 4) евенки. 2. Якому народу належить житло на фото? 1) тофаларам; 2) куриканам; 3) евенкам; 4) бурятів. 3. Зникла племінна спільність, що жила в пониззі Селенги, долині Баргузіна, Тункінській долині, Пріангар'ї і верхів'ях річки Олени називалася: 1) курикани; 2) тофалари; 3) евенки; 4) буряти. 4. Будівництво якого острогу мало вирішальне значення для майбутнього просування росіян углиб Східного Сибіру? 1) Іркутського; 2) Ілімського; 3) Єнісейського; 4) Верхньоленського. 5. Братський острожек був поставлений: 1) Яковим Похабовим; 2) Розпусною Потаповим; 3) Максимом Перфільєвим; 4) Протопопом Авакумом. 6. Першим «охочим людиною до ріллі» у Братському острозі був: 1) Максим Перфільєв; 2) Розпуста Потапов;

2 3) Протопоп Авакум; 4) Яків Похабов; 7. Іркутський острог було закладено в: 1) 1620 р; 2) 1661; 3) 1672; 4) 1682 8. Як називають хутро - одну з найбільш значущих видів данини? 1) коштовність; 2) соболине хутро; 3) м'яке золото; 4) ясак. 9. Поясніть етимологію назви «Тулун»: 1) вина, провина; 2) холодний; 3) бруд; 4) мішок. 10. У 1710 року у Прибайкаллі проживало: 1) 10 тис. людина; 2) 40 тис. осіб; 3) 102 тис осіб; 4) 247 тис. Чоловік. 11. За відкриття родовища якоїсь корисної копалини геологи отримали Державну премію? 1) магнезит; 2) лазурит; 3) нефрит; 4) флюорит. 12. Губернатором Іркутської губернії був: 1) Зімін Н.Н.; 2) Дагуров Г.В.; 3) Толстой А.І.; 4) Нагель Л.Т. 13. Хто з іркутських губернаторів очолив експедицію Амуром, підписав Айгунський договір про кордони з Китаєм? 1) Муравйов-Амурський Н.М.; 2) Селіфонтов І.О.; 3) Пестеле І.Б.; 4) Корсаков М.С. 14. Якого німецького вченого в 1716 Петро I запросив у Росію для вивчення «усіх трьох царств єства» Сибіру. 1) Мессершмідт Д..; 2) Міллер Р.; 3) Гмелін І.; 4) Розен Г. 2

3 15. Кого з іркутських купців-мандрівників називали «Російським Колумбом»? 1) Шелехова Г.І.; 2) Нікітін А.; 3) Сибіряков М.В.; 4) Шастін А.І. 16. Кому належала садиба? 3 1) Волконський С.Г.; 2) Сукачову В.П.; 3) Трубецькому С.П.; 4) Шастіну А.І. 17. Чий будинок був внесений до списку світової спадщини, що охороняється? 1) міського голови В.П. Сукачова; 2) купця. Шастіна; 3) князя С. Г. Волконського; 4) князя С. П. Трубецького. 18. Припливом якої річки є Витим? 1) Олени; 2) Ангари; 3) Чари; 4) Б. Чуї. 19. Розстріл Верховного імператора Росії адмірала А.В. Колчака був проведений: 1) 1917; 2) 1918; 3) 1919; 4) 1920 20. Центр, який отримав статус міста після Великої вітчизняної війни: 1) Слюдянка; 2) Шелехів; 3) Бодайбо; 4) Тулун.

4 21. Першим промисловим підприємством біля області був: 1) Тальцинский скляний завод; 2) Миколаївський залізничний завод; 3) Усть-Кутський солеварний завод; 4) Тельмінська сукняна фабрика. 22. Родовище золота Сухий Лог розташоване в районі: 1) Нижньоудинському; 2) Козачинсько-Лінському; 3) Бодайбінському; 4) Мамсько-Чуйському. 23. За скільки років було збудовано Транссиб? 1) за 10 років; 2) за 15 років; 3) за 20 років; 4) за 25 років. 24. Роман іркутського письменника відзначений Державною премією у 1950 р. 1) Марков Г. «Строгови»; 2) Вампілов А. «Старший син»; 3) Распутін В. "Гроші для Марії"; 4) Сергєєв Д. «Позаду фронту». 25. Вампілов А. народився у пологовому будинку міста: 1) Іркутська; 2) Ангарська; 3) Усолля-Сибірського; 4) Черемхово. 26 Кому присвячено пам'ятник? 4 1) Похабову Я. 2) Бугор В.; 3) ПяндеП; 4) Колесникову В..

5 Варіант II Завдання 1: виберіть правильний варіант відповіді на ці запитання. Відповідь запишіть у вигляді поєднання двох цифр (номер запитання та номер відповіді). (максимальна кількість балів 26). 1. Для підвищення продуктивності пасовищ першими у Східному Сибіру застосовували штучне зрошення: 1) евенки; 2) курикани; 3) тофалари; 4) буряти. 2. Якому народу належить житло на фото? 5 1) тофаларам; 2) куриканам; 3) евенкам; 4) бурятів. 3. Місце розселення тофаларів: 1) о. Ольхон; 2) берег нар. Ангара; 3) Нижньовдинський р-он; 4) Верхньоленський р-он; 4. У VIII-IX ст. регіон Байкалу був частиною: 1) Арабського халіфату; 2) Держави Чжоу; 3) Держави Шан; 4) Уйгурського ханства. 5. Братський острожек було встановлено: 1) 1620; 2) 1631; 3) 1685; 4) Іркутський острог заснував: 1) Максим Перфільєв; 2) Розпут Потапов; 3) Протопоп Авакум; 4) Яків Похабов. 7. Коли Іркутському острогу надано статус міста? 1) у 1631 р.;

6 2) 1620 р.; 3) у 1685 р.; 4) 1686 р. 8. Який товар везли з Китаю через Байкал? 1) чай; 2) каву; 3) кукурудзу; 4) тютюн. 9. Поясніть етимологію назви "Кіренськ": 1) мішок; 2) холодний; 3) вина, провина; 4) бруд. 10. За даними перепису 1897 р., в Іркутській губернії проживало малоросів; 2) великоросів; 3) бурятів; 4) евенків. 11. Великі запаси солі перебувають у районі: 1) Братському; 2) Катанзькому; 3) Бодайбінському; 4) Усольському. 12. Ідея створення навігаційних шкіл на сході Росії належала: 1) Лагу Л.; 2) Берінг В.; 3) Татарінову М.; 4) Пестеля І. 13. Коли Іркутську було створено Сибірський відділ Російського географічного товариства? 1) у 1851 р.; 2) у 1861 р.; 3) у 1871 р.; 4) у 1881 р. 14. Першим губернатором Іркутської губернії у 1764 р. став: 1) Карл Львович фон Фрауендорф; 2) Адам Іванович Бриль; 3) Іван Варфоломійович Якобі; 4) Іван Богданович Цейдлер. 15. Сибірський просвітитель та видавець на початку XX століття: 1) Макушин П.; 2) Коваль Д.; 3) Нікітін І.; 4) Колчак А. 16. Кому належала садиба? 6

7 7 1) Сукачову В.П.; 2) Волконському С.Г.; 3) Трубецькому С.П.; 4) Шастіну А.І. 17. На гроші якого купця було збудовано цей притулок? 1) Шастіна А.І.; 2) Сибірякоав М.В.; 3) Базанова І.; 4) Медведникова Є. 18. На заході з Іркутською областю межують: 1) Красноярський край, республіка Бурятія; 2) Красноярський край, республіка Тува; 3) Красноярський край, республіка Якутія; 4) Красноярський край, республіка Хакасія. 19. Іркутська область у сучасних межах утворена: 1) 15 серпня 1920 р.; 2) 15 листопада 1928; 3) 26 вересня 1937 р.; 4) 26 жовтня 1948 20. Найбільший район за площею і найменший за чисельністю населення: 1) Мамсько-Чуйський; 2) Бодайбінський; 3) Нижньовдинський; 4) Катанзька. 21. Яка галузь промисловості поєднує міста: Зима, Усольє-Сибірське, Ангарськ? 1) деревообробна; 2) хімічна; 3) суднобудування;

8 4) мікробіологічна. 22. Вкажіть найбільше за площею водосховище: 1) Мамаканське; 2) Братське; 3) Іркутське; 4) Усть-Ілімське. 23. Коли було збудовано Транссиб? 1) у 1900 р.; 2) у 1905 р.; 3) у 1915 р.; 4) у 1920 р. 24. У 1968 р. обласною премією імені Йосипа Уткіна було нагороджено: 1) Распутін В.; 2) Шастін А.; 3) Соколов В.; 4) Кобенков А. 25. Ім'я якого знаменитого письменника носить Іркутський театр молодого глядача? 1) Сивих К.; 2) Маркова Р.; 3) Распутіна Ст; 4) Вампілова А. 26. Кому присвячено пам'ятник? 8 1) Волконський М.; 2) Анненкова П.; 3) Бороздіної М.; 4) Муравйової А.

9 Варіант III Завдання 1: виберіть правильний варіант відповіді на ці запитання. Відповідь запишіть у вигляді поєднання двох цифр (номер запитання та номер відповіді). (максимальна кількість балів 26). 1. Для підвищення продуктивності пасовищ першими у Східному Сибіру застосовували штучне зрошення: 1) евенки; 2) курикани; 3) тофалари; 4) буряти. 2. Якому народу належить житло на фото? 9 1) тофаларам; 2) куриканам; 3) евенкам; 4) бурятів. 3. Місце розселення тофаларів: 1) о. Ольхон; 2) берег нар. Ангара; 3) Нижньовдинський р-он; 4) Верхньоленський р-он; 4. Будівництво якого острогу мало вирішальне значення для майбутнього просування росіян углиб Східного Сибіру? 1) Іркутського; 2) Ілімського; 3) Єнісейського; 4) Верхньоленського. 5. Братський острожек був встановлений: 1) 1620; 2) 1631; 3) 1685; 4) Першим «охочим людиною до ріллі» у Братському острозі був: 1) Максим Перфільєв; 2) Розпуста Потапов; 3) Протопоп Авакум; 4) Яків Похабов; 7. Коли Іркутському острогу надано статус міста?

10 1) 1631 р.; 2) у 1620 р.; 3) у 1685 р.; 4) в 1686 р. 8. Як називають хутро - одну з найбільш значущих видів данини? 1) коштовність; 2) соболине хутро; 3) м'яке золото; 4) ясак. 9. Поясніть етимологію назви "Кіренськ": 1) мішок; 2) холодний; 3) вина, провина; 4) бруд. 10. У 1710 року у Прибайкаллі проживало: 1) 10 тис. людина; 2) 40 тис. осіб; 3) 102 тис осіб; 4) 247 тис. Чоловік. 11. Великі запаси солі перебувають у районі: 1) Братському; 2) Катанзькому; 3) Бодайбінському; 4) Усольському. 12. Губернатором Іркутської губернії був: 1) Зімін Н.Н.; 2) Дагуров Г.В.; 3) Толстой А.І.; 4) Нагель Л.Т. 13. Коли Іркутську було створено Сибірський відділ Російського географічного товариства? 1) у 1851 р.; 2) у 1861 р.; 3) у 1871 р.; 4) у 1881 р. 14. Першим губернатором Іркутської губернії у 1764 р. став: 1) Карл Львович фон Фрауендорф; 2) Адам Іванович Бриль; 3) Іван Варфоломійович Якобі; 4) Іван Богданович Цейдлер. 15. Кого з іркутських купців-мандрівників називали «Російським Колумбом»? 1) Шелехова Г.І.; 2) Нікітін А.; 3) Сибіряков М.В.; 4) Шастін А.І. 10

11 16. Кому належала садиба? 11 1) Сукачову В.П.; 2) Волконському С.Г.; 3) Трубецькому С.П.; 4) Шастіну А.І. 17. На гроші якого купця було збудовано цей притулок? 1) Шастіна А.І.; 2) Сибірякоав М.В.; 3) Базанова І.; 4) Медведникова Є. 18. Припливом якої річки є Віті? 1) Олени; 2) Ангари; 3) Чари; 4) Б. Чуї. 19. Іркутська область у сучасних межах утворена: 1) 15 серпня 1920 р.; 2) 15 листопада 1928; 3) 26 вересня 1937 р.; 4) 26 жовтня 1948 20. Центр, який отримав статус міста після Великої вітчизняної війни: 1) Слюдянка; 2) Шелехів; 3) Бодайбо; 4) Тулун. 21. Яка галузь промисловості поєднує міста: Зима, Усольє-Сибірське, Ангарськ? 1) деревообробна; 2) хімічна; 3) суднобудування;

12 4) мікробіологічна. 22. Родовище золота Сухий Лог розташоване в районі: 1) Нижньоудинському; 2) Козачинсько-Лінському; 3) Бодайбінському; 4) Мамсько-Чуйському. 23. Коли було збудовано Транссиб? 1) у 1900 р.; 2) у 1905 р.; 3) у 1915 р.; 4) у 1920 р. 24. Роман іркутського письменника відзначений Державною премією у 1950 р. 1) Марков Г. «Строгови»; 2) Вампілов А. «Старший син»; 3) Распутін В. "Гроші для Марії"; 4) Сергєєв Д. «Позаду фронту». 25. Ім'я якого знаменитого письменника має Іркутський театр юного глядача? 1) Сивих К.; 2) Маркова Р.; 3) Распутіна Ст; 4) Вампілова А. 26 Кому присвячено пам'ятник? 12 2) Похабову Я. 5) Бугор В.; 6) ПяндеП; 7) Колесникову В..

13 13 Критерії оцінки тестових завдань Рівень підготовки оцінюється у балах. Кожне правильно виконане завдання під час підрахунку результатів оцінюється 1 балом. Максимальна кількість балів-20. Оцінка «5» виставляється за балів (90-100%); "4" за балів (89-79%); "3" - за балів (78-68%). Студент не може отримати позитивну оцінку, якщо рівень його знань та навченості буде нижчим за 68% нормативів, зазначених вище.

Пояснювальна записка Робоча програмарозроблено на основі федерального компонента державного стандарту основної загальної освіти (затверджений наказом Міністерством освіти РФ від 5.03.2004)

80 РОКІВ ІРКУТСЬКОЇ ОБЛАСТІ Іркутська область (Прибайкалля, Пріангар'є) суб'єкт Російської Федерації у південно-східній частині Сибірського федерального округу. Утворена 26 вересня 1937 року при розподілі Східно-Сибірської

Іркутськ «Іркутську є що пам'ятати і дістанеться що передати нащадкам з історії своєї та старовини» В. Г. Распутін Виконала учениця 9 «А» класу МБОУ ЗОШ 42 р. Іркутська Толмачова Ангеліна Першопрохідці

0 Рівень працевлаштування неповнолітніх громадян віком від 14 до 18 років у вільний від навчання час в Іркутській області 12987 13408 12335 12528 +9% 12907-8% 11843 31,3 7177 94

Загальна інформаціяпро Іркутську митницю Повне офіційне найменування: Іркутська митниця Регіон діяльності Іркутської митниці: Відповідно до наказу ФМС Росії від 19 квітня 2013 р. 767 «Про місцезнаходження

Додаток 2 Регіональна дистанційна комплексна олімпіада направлення: Археологічні сторінки та населення Іркутської області

Зайнятість та безробіття в Іркутській області: Експрес-інформація, січень-червень 2017 року (міністерство праці та зайнятості Іркутської області. 2017. 10 с.) У випуску експрес-інформації наведено основні

Обласне державне бюджетне освітня установапочаткової професійної освіти Професійне училище 66 р.усть-ілімська ЗАТВЕРДЖЕНО наказом директора від «16» вересня 2014 р.

1 АНАЛІЗ ВИКОНАННЯ ДОХІДНОЇ ЧАСТИНИ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ «СИСТЕМА СВІТЛОФОРІВ» ЗА СТАНОМУ НА 1.01.2013 «СИСТЕМА СФЕТОФОРІВ» ПРИ АНАЛІЗІ ДОХІДНОЇ ЧАСТИНИ ТА ВІДХІДНІ ДО ВІДХОДІВ.

Зайнятість та безробіття в Іркутській області: Експрес-інформація, січень-липень 2017 року (міністерство праці та зайнятості Іркутської області. 2017. 10 с.) У випуску експрес-інформації наведено основні

ФЕДЕРАЛЬНА СЛУЖБА ДЕРЖАВНОЇ СТАТИСТИКИ 1 Федеральна служба державної статистики Територіальний орган Федеральної служби державної статистики по Іркутській області (Іркутськстат) Попередні

УРЯД ІРКУТСЬКОЇ ОБЛАСТІ Р О З П О Р Я Ж О Н І Є 14 травня 2013 року 201-рп Іркутськ Про затвердження плану заходів ("дорожня карта") щодо переселення громадян із житлових приміщень, розташованих на території,

Міністерство освіти і науки РФ МОУ «Ульканська середня загальноосвітня школа 2» Практичний матеріал Тестові завдання з географії Іркутської області Автор Шестакова Галина Олександрівна, вчитель

А.П. Суходолов начальник департаменту розвитку промислового комплексу адміністрації губернатора Іркутської області В.Ф. Федоров радник департаменту розвитку промислового комплексу адміністрації

Зміст 1. Дані про кількість випускників у ДПА-9 у формі ОДЕ 2. Участь випускників у ДПА-9 з предметів на вибір (кількість предметів, які випускники здавали на вибір на добровільній основі,

ВНЕСЕННЯ ЗМІН У СХЕМУ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ПЛАНУВАННЯ ІРКУТСЬКОЇ ОБЛАСТІ Іркутськ 2014 ЗАДАЧІ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ПЛАНУВАННЯ Створення умов для здійснення на території Іркутської області містобудівної

Ы ЗАКОН ІРКУТСЬКОЇ ОБЛАСТІ ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ СХЕМИ ЧАСТЕЙ ТЕРИТОРІЇ ІРКУТСЬКОЇ ОБЛАСТІ, ЯКИМ ПОВИННІ ВІДПОВІДАТИ РЕГІОНАЛЬНІ ГРУПИ КАНДИДАТІВ ОБЛАСТНИ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ІРКУТСЬКОЇ ОБЛАСТІ Обласна державна автономна освітня установа додаткової професійної освіти (підвищення кваліфікації) спеціалістів «Інститут

Населення та господарство Іркутської області Транспорт Іркутської області Іполитова Н.А. кандидат географічних наук, доцент кафедри географії, природокористування та туризму ВСГАО Т 43 ранспортний комплекс

Іркутська митниця є внутрішньою митницею. Регіон діяльності митниці Іркутська область, що включає 33 адміністративні райони та 14 міст. Площа області складає 774,8 тис. км2 з чисельністю

Управління Федеральної служби державної реєстрації, кадастру та картографії по Іркутській області РОСРЕЄСТР ДЕРЖАВНА КАДАСТРОВА ОЦІНКА НЕРУХОМОСТІ НА ТЕРИТОРІЇ ІРКУТСЬКОЇ ОБЛАСТІ 1 Чинні

Держкомстат РФ Іркутський обласний комітет державної статистики СТАТИСТИЧНИЙ БЮЛЕТЕНЬ Підсумки Всеросійського перепису населення 2002р. по Іркутській області, включаючи Усть-Ординський Бурятський автономний

Про динаміку основних показників здоров'я населення за 2015 рік у розрізі муніципальних утвореньІркутської області Заходи щодо зниження смертності Голенецька О.С. заступник міністра охорони здоров'я

10 жовтня 2008 року N 89-оз ЗАКОН ІРКУТСЬКОЇ ОБЛАСТІ ПРО НАДІЛЕННЯ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ОБЛАСНИМИ ДЕРЖАВНИМИ ПОВНОВАЖЕННЯМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПЕРСОНАЛЬНОЇ СПОСТЕРЕЖНОСТІ

ВИЇЗДНЕ ЗАСІДАННЯ ДЕРЖАВНОГО КОМІТЕТУ ЩОДО ПЛАНУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ІРКУТСЬКОЇ ОБЛАСТІ У МІСТО ІРКУТСЬКА ЗМІНА ОБСЯГІВ ВРП ІВПРОМ ВИПРОБУВАННЯ ВРП І ПРОМИСЛОВ ВРП ВИПРОМУВАННЯ

РІШЕННЯ КОЛЕГІЇ МІНІСТЕРСТВА СПОРТУ ІРКУТСЬКОЇ ОБЛАСТІ від 19 травня 2017 року Л» * Про розвиток фізичної культури та спорту на території Іркутської області на підставі даних державної статистичної

МІНІСТЕРСТВО ЖИТЛОВОЇ ПОЛІТИКИ, ЕНЕРГЕТИКИ ТА ТРАНСПОРТУ ІРКУТСЬКОЇ ОБЛАСТІ НАЗАК від 27 серпня 2012 р. N 7-мпр ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ НОРМАТИВІВ СПОЖИВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ ПРИМІТНИХ ПРИСТРІЙ КОМУНАЛЬНІ

Інформація про вакантні посади До територіальних органів внутрішніх справ МВС Росії на районному рівні Іркутської області запрошуються на службу: Громадяни Російської Федерації (чоловіки віком від 18 років)

Державна автономна установа Іркутської області «Центр психолого-педагогічної, медичної та соціальної допомоги» Центральна психолого-медико-педагогічна комісія Іркутської області 664022,

Телефони та адреси міжрайонних управлінь міністерства соціального розвитку, опіки та піклування Іркутської області Телефон, електронний Посада П.І.Б. Адреса адреса Іркутської області 1 Сайт: http://irkopeka.ru

АННОТАЦІЯ РОБОЧОЇ ПРОГРАМИ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ Історія Іркутської області Організація розробник: ГБРЛУ ІО ІРКПО Розробники: Абдулова Н.М., Ганєєва Л.Л., викладачі.. Область застосування програми

З питання: «Взаємодія органів зайнятості населення та муніципальних утворень Іркутської області щодо організації зайнятості слабозахищених категорій громадян» Відповідно до Закону «Про зайнятість

ВНЕСЕННЯ ЗМІН У СХЕМУ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ПЛАНУВАННЯ ІРКУТСЬКОЇ ОБЛАСТІ КОНЦЕПЦІЯ ПРОСТОРОВОГО (ГРАДБУДІВЕЛЬНОГО) ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІЇ ІРКУТСЬКОЇ

КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД ДО ПРОТИДІЇ він ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ В ІРКУТСЬКІЙ ОБЛАСТІ В УМОВАХ СКЛАДНОЇ ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОЇ СИТУАЦІЇ Ю.К. Плотнікова ІРКУТСЬК 2013 Характеристика території Загальна площа-775 тис. кв.

ВИЇЗДНЕ ЗАСІДАННЯ ДЕРЖАВНОГО КОМІТЕТУ ЩОДО ПЛАНУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ІРКУТСЬКОЇ ОБЛАСТІ У БРАЦЬКОМУ РАЙОНІ ЗМІНА ОБСЯГІВ ВРП І ПРОМ.

МІНІСТЕРСТВО ЖИТЛОВОЇ ПОЛІТИКИ, ЕНЕРГЕТИКИ ТА ТРАНСПОРТУ ІРКУТСЬКОЇ ОБЛАСТІ НАКАЗ від 31 травня 2013 року N 27-мпр ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ НОРМАТИВІВ СПОЖИВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ ПРИМІТНИЦТВА ПРИСТРІЙ КОМУНАЛЬНІ

ПЛАНОВІ ОБСЯГИ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ, ЩО НАДАЄТЬСЯ В АМБУЛАТОРНИХ УМОВАХ, В СТАЦІОНАРНИХ УМОВАХ, ШВИДКІЙ МЕДИЧНІЙ ДОПОМОГІ ПОЗА МЕДИЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ,

2 державних та муніципальних послуг» (далі постанова ПРФ 1376) становило МФЦ - в середньому, 92,67%, по ТОСП - в середньому, 87,50%. Найкращий результат відповідності вимогам ухвали ПРФ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я ІРКУТСЬКОЇ ОБЛАСТІ РОЗПОРЯДЖЕННЯ Іркутськ Про госпіталізацію за екстреними показаннями хворих із серцево-судинними захворюваннями та захворюваннями нервової системи в м.

Міністерство освіти Іркутської області *** Державна бюджетна професійна освітня установа Іркутської області «Братський промисловий технікум» СТВЕРДЖУЮ: Директор ДБПОУ БПромТ

МІНІСТЕРСТВО ЖИТЛОВОЇ ПОЛІТИКИ, ЕНЕРГЕТИКИ ТА ТРАНСПОРТУ ІРКУТСЬКОЇ ОБЛАСТІ НАЗАК від 31 травня 2013 р. N 27-мпр ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ НОРМАТИВІВ СПОЖИВАННЯ КОМУНАЛЬНИХ

СТВЕРДЖУЮ Директор ДБПОУ ААТТ Н.Ф.Аргани 207р. Наказ РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ Історія Іркутської області 207г. ПОГОДЖЕНО на засіданні ДЦК 207р. Протокол Голова комісії Л.А.Шкіньова

УРЯД ІРКУТСЬКОЇ ОБЛАСТІ РОЗПОРІДЖЕННЯ 16 листопада 2017 року 6й2-рп Іркзо"ськ Про формування списків та запасних списків кандидатів у присяжні засідателі для роботи районних судів, гарнізонних військових

Бюджетна система Іркутської області Бюджетна система Іркутської області Консолідований бюджет Іркутської області Бюджети муніципальних утворень (місцеві бюджети) 42 425 Бюджети міських округів та

1 Про підвищення енергетичної ефективності в Іркутській області Заступник міністра начальник управління енергетики та газифікації міністерства житлової політики, енергетики та транспорту Іркутської області

Scientific Cooperation Center "Interactive plus" DOI 10.21661/r-470595 Черешнюк Артем Григорович вчитель географії МАОУ «Абанська ЗОШ 3» п. Абан, Красноярський край ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ МАРКЕТИНГ ДЕПРЕСИВНИХ

У розділі «Статистика» Звіт про звернення громадян до Уповноваженого з прав людини в Іркутській області з 01.01.2018 по 31.12.2018 р. Таблиця 1 Показники Кількість звернень громадян 1. Письмові

Міністерство освіти Іркутської області Державна автономна професійна освітня установа Іркутської області «Балаганський аграрно-технологічний технікум» РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ

\ql Наказ міністерства житлової політики, від 31.05.2013 "Про затвердження нормативів споживання комунальних послугза відсутності приладів обліку в www.consultant.ru Наказ міністерства житлової політики,

Народи Росії XVII столітті Викладач Киященко А.А. Народи у складі Росії Народи, що увійшли до складу Росії до XVII століття: 1. Татари (Волго-камське міжріччя) 2. Мордва, Марі, Чуваші (Міжріччя Оки)

Міністерство освіти Іркутської області Державна бюджетна професійна освітня установа Іркутської області «Усть-Ординський аграрний технікум» «Стверджую» Директор ДБПОУ ІО «УОАТ»

КОРОТКА ІНФОРМАЦІЯ про територію вселення довгострокової цільової програми Іркутської області «Сприяння добровільному переселенню в Іркутську область співвітчизників, які проживають за кордоном, на

УКАЗ ГУБЕРНАТОРА ІРКУТСЬКОЇ ОБЛАСТІ 9 січня 2017 року Іркутськ Про внесення до Законодавче зібранняІркутської області проекту закону Іркутської області «Про внесення змін до Закону Іркутської області «Про

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ІРКУТСЬКОЇ ОБЛАСТІ Державна автономна установа додаткової професійної освіти Іркутської області «Інститут розвитку освіти Іркутської області» ГАУ ДПО

Концепція серії «Комплексний зошит для контролю знань» Пропоновані посібники є збірниками тестів для проведення вхідного, поточного, тематичного та підсумкового контролю якості знань учнів

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я ІРКУТСЬКОЇ ОБЛАСТІ ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ РОБОТИ МЕДИЧНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ІРКУТСЬКОЇ ОБЛАСТІ ЗА 2016 РІК (за даними річних звітів медичних організацій) Упорядники: * співробітники

П/п Найменування медичної організації 31.10.2017 Моніторинг 28 листопада 2017 року 07.11.2017 10.11.2017 14.11.2017 16.11.2017 20.11.2017 21.12.12.

СТВЕРДЖУЮ Директор ДБПОУ ААТТ Н.Ф.Аргани 018г. Наказ РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ Історія Іркутської області Ангарськ, 018 ПОГОДЖЕНО на засіданні ДЦК 018г. Протокол Голова комісії Л.А.Шкіньова

ЩО ТАКЕ ОБОВ'ЯЗКОВЕ МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ (ОМС) ОМС - вид соціального страхування, що представляє систему заходів, спрямованих на забезпечення гарантій безкоштовного надання застрахованій медичній особі

Зі своїми колегами створили чудовий проект "Коринні народи Іркутської області". З'ясували, які народи проживали на території області у давні часи, чим займалися. Сьогоднішній день області: корінні народи буряти, евенки, тофалари разом із росіянами, українцями, білорусами та іншими народами творять та упорядковують нашу іркутську землю.

Завантажити:

Попередній перегляд:

Захист проекту

«Корінні народи Іркутської області».

Проблема:

Ми часто замислюємося:

Чи потрібно зберігати і доносити до нових поколінь відомі відомості про предків, їхню культуру, спосіб життя?

У зв'язку зі святкуванням 80 – річчя області ми вирішили продовжити розпочату нами, нинішніми дев'ятикласниками, ще у початковій школі роботу з вивчення нашої малої батьківщини. Залучили до цієї справи учнів різного віку та установ. Поповнили свої знання та ділимося ними з вами.

Наш улюблений Іркутськ з кожним днем стає вищим, красивішим, багатшим. Ми, молодь, дуже любимо своє місто і мріємо в майбутньому брати участь у його будівництві та розвитку. (Слайди 5,6)

А як все починалося? Це питання цікавить усіх! Що булораніше на місці Іркутська та області?Ясно, тайга! (Слайди 7,8) Але якою була рослинність, тваринний світ? Люди? Чи були вони взагалі? (Слайд 9) Кажуть, що колись давним давно не було нашого чудового озера Байкалу.Чи так це? Ми вирішили дізнатися, дослідити, впевнитись, уточнити!

Оскільки основнаціль нашої роботи: (Слайд 10)

Знайти, вивчити і донести до слухачів інформацію про корінні народи Іркутської області, ми поставили собі завдання: (Слайд 11 із завданнями)

Звичайно ж, насамперед відкрили інтернет.

Фільм "Легенда про Байкал".(Слайд 12)

Диво чудове! Справді, не було Байкалу.Але життя на території Іркутської області, яке тоді ще так не називалося, БУЛО. Про сучасне життя ми дещо знаємо, тому розподілили ролі з пошуку інформації про корінних жителів Сибірського краю - бурятів, евенків, тофаларів і найдавніших - куриканів. Ми розділилися на групи та робота закипіла. Кожен щось знайшов. Тепер це зробити неважко. Книги, атласи – велика справа! А ще інтернет. Нам допомагали дорослі.

Бабуся Вікі Пігалевої, Ірина Мефодіївна Пігальова познайомила нас із книгою «Евенкійські казки», Лариса Анатоліївна запропонувала прочитати бурятські. Семен із Наталією Олексіївною знайшли фільм про Байкал. Діма Фаршанєв із Елею Коноваленко намалювали озеро.У нас народився план: (Слайди 13,14)

шукати, читати, відвідати музеї краю, щоб закріпити інформацію, співати, танцювати (ми запросили Альбіну Максимівну з учнями 39 школи та студентів педучилища – викладач Ревякіна В.В.) малювати, вирізати, клеїти…І ми це зробили.(Слайди 15,16,17,18)

Весь матеріал, ми зібрали докупи. Кожен перечитав усе, що досліджували. Організували заняття, де зі слайдами узагальнили вивчене. Задумалися, як цікавіше такий великий обсяг інформації донести до слухачів. І почали малювати! Створили картини. Підготували казки, пісню. Зробили презентацію. Зараз свою роботу ми представляємо до вашої уваги.

У Прибайкаллі людина з'явилася в давньокам'яному столітті, приблизно 25 тисяч років тому на територіїУсть - Ординського Бурятськогоавтономний округ.Стародавні поселеннязнайдені так само у Боханському та Осинському районах, у Мальті, Буреті, у долинах річок Куди та Ангари, на Олені, на острові Ольхон.

О ж ізни предків розповідають стоянки, поховання, наскельні малюнки, що збереглися.

Природа Прибайкалля на той час нагадувала північну тундру, у якій мешкали стада мамонтів, носорогів, північних оленів. Полювання цих тварин, отже наявність великого запасу їжі, дозволяли людям залишатися довго одному місці. Чи не кочувати. Вони будували житла з каменю, дерева, шкур та кісток тварин. З кісток, каменю та дерева виготовляли також знаряддя праці

Стародавні жителі Прибайкалля- КУРИКАНИ.

Вони вели напівосілий спосіб життя. Основне заняття – скотарство, яке давало їм більше тварин продуктів, ніж мисливство та рибалка. Курикани розводили кіз, бугаїв, чудових коней і навіть верблюдів. Займалися звірівством. Вміли приручати та одомашнювати диких тварин.

Для підвищення продуктивності своїх пасовищ куриканипершими у Східному Сибіру застосували штучне зрошення сіножатей.

Також вони сіяли пшеницю, просо, коноплі. Збирали їстівні рослини.

Є відомості, що для заготівлі коріння рослин вони застосовували залізні лопатки з дерев'яною рукояткою.

Звідки у давніх мешканців залізні лопатки?

Ми дізналися, що курикани для свого часу були високорозвиненим народом. Володіли різними ремеслами.Але головним із них було ковальське мистецтво. Стародавні металурги – курикани плавили руду. Ззаліза та чавуну виготовлялиножі, лопати, наконечники стріл і копій, стремена,серпи, жорна, іншіпредмети побуту та прикраси.

Курикани підтримували широкі політичні та культурні зв'язки з іншими народами Байкальського регіону, Південного Сибіру та Центральної Азії.

Згодом через війну з давньотюркським племенем вони змушені були піти.у ліси та на територію нинішньої Якутії. Зцих груп склалися згодом якутська татунгуська (Евенкійська) народності.А на їхню територію прийшли монголи, кидани, тюрки. Почався процес складанняєдиного бурятського етносу, що зберіг у своїй пам'яті високу культуру предків, а в зовнішньому вигляді монголоїдні риси.

Б ОБРАТИ.

Буряти становили більшу частину населення. Спочатку вони називалися баргути - "лісові люди". Згодом це слово перетворилося на слово "буряти".Буряти вели напівкочовий спосіб життя, займалися розведенням великої рогатої худоби, овець, кіз, коней; полювання на кіз, ведмедів і хутрових звірів.

Серед бурят суворо дотримувалися вікові традиції:

Якщо скотар різав живність, то на свіжину запрошувалися всі найближчі сусіди.
Мисливці частину свого видобутку відносили сусідові, якщо той не міг прийти до нього на частування.
Буряти славляться своїмгостинністюі шанують жебраків , яким щедро роздають милостиню. Не обділяють і заїжджих гостей, виділяючи їм, за потреби і стіл, і будинок.

Одна з найдавніших традицій –гостювання, коли збираються гості та обходять довколишні улуси. Частуються, танцюють, співають. Зазвичай це відбувається влітку під час релігійного свята.айлагану.

(«Бурятська пісня». Виконує вокальна група школи №39 під керівництвом Хрипкової Вікторії Володимирівни).

Життя бурята - скотаря була одноманітною. Розважалися вони, влаштовуючи хорові співи, танці, ігри. Ігри, в основному, були виразом мисливських традицій:

«Хурайн наадан» (тетерячий танець);

"Баабгайн наадан" (ведмежа гра);

«Крокай наадан» (гра в кісточки)

Виконавці намагалися якомога точніше відтворити рухи, звички та голоси зображуваних тварин.

Як у всіх народів, у бурятів є ліричні пісні та народні танці.

(Бурятський танець. Виконують студенти педагогічного коледжу, музичного відділення. Керівник: Розгуляєва Тамара Валентинівна).

Шаманізм досі сповідається багатьма бурятами, а такі традиційні бурятські свята, якСагаалган та Сурхарбанвідзначаються на обласному рівні та не лише бурятами – на гуляння на честь свят запрошуються представники усіх національностей.Сагаалган – свято Білого місяця, східний Новий рікпочинається з першого весняного молодика. Настає рано-вранці, відразу зі сходом сонця.

Серед традиційних бурятських страв , які ставлять на святковий стіл, білі страви: молоко, сир, саламат і всі білі страви. Білий колір у бурятів символізує добробут, чистоту помислів, здоров'я, процвітання. Усадити гостя на повсть білого кольору - значить вшанувати.

У звичаях бурят існує цікаве правило - «правило достатності», яке не дотримується лише Сагаалган.
Правило достатності дуже просте: не бери більше, ніж потрібно; не їж більше, ніж потрібно для того, щоб насититися. І лише в період святкування Білого місяця правило достатності прийнято порушувати та просто об'їдатися.

У це свято обов'язково виконується стародавній танець Йохор, що символізує коло у часі та просторі. (НЕЗКІНЧУЄМО)

Головне у зустрічі Сагаалгана- це звільнення від образ, злості та заздрощів. Білий місяць зустрічають із чистою душею та, вільним від негативних емоцій, серцем.

(Бурятськая народна казка «Як господар дізнався собі ціну»).

Сурхарбан - "три гри чоловіків".

Святкується він на початку літа щорічно, в неділю. - Слово «сурхарбан» означає дослівно «стрілянина в сур». Сур - це мета, виготовлена з кілочка, який обмотаний шкіряним ременем і встромлять в землю. Слово «харбан» перекладається як «змагання». Спочатку завданням свята було шанування духів Землі, але він став своєрідним військовим оглядом, у якому відбирали найкращих воїнів. На святкування з'їжджалася величезна кількість людей, кожен рід виставляв найкращих своїх борців (баторів), влучних стрільців (мергенів), найспритніших вершників і найшвидших жеребців. Стрілянина з лука була найголовнішим видом бойового мистецтва бурятів, тому на святі саме в цьому змаганні кожен прагнув показати найкращий результат. Найбільш видовищною була боротьба. А третім видом змагань були кінні стрибки.Дітей змалку вчили стріляти з лука, їздити верхи і займатися боротьбою.

(Бурятська народна казка «Жайворонок і мавпа».))

Традиції та звичаї бурять вчать миролюбству, терпінню, сімейності, а найголовніше, прийняттю світу таким, яким він є, позитивному способу мислення: вони в першу чергу дякують за те, що є, а не нарікають на те, чого немає.

ЄВЕНКИ на території Іркутської області.

Евенки походять від змішування племен Східного Сибіру з тунгусами, що прийшли з Забайкалля. І називалися раніше тунгусами.Чисельність евенкійського населення була невелика. Вони вели кочовий спосіб життя, жили пологами.

Евенки - е то народ хоробрий, веселий і добрий. Вони завжди відрізнялися витривалістю, могли і можуть орієнтуватися на необжиту територію. Дуже спостережливі.

З давніх часів евенки полювали на оленів, лося, кабаргу і ведмедя, займалися хутровим полюванням, розводили коней і оленів або займалися рибальством. Всі ці заняття давали їм все необхідне життя.

Росіяни з іркутськими евенками вперше зустрілися наприкінці XVI ст. Вони вчилися в евенків полюванні та секретів виживання за суворих умов півночі, евенки ж запозичили в російських деякі технології виробництва предметів побуту.

Культура евенків.

Евенки – це народ, який поклоняється Духам. Є дух тайги, дух води, дух вогню тощо.Особливо поважно вони належать до вогню. За звичаями не можна у вогонь начхати, кидати гострі предмети, кістки від тварин і риби, лаятися поруч із вогнем. Не можна класти одне поліно. Кладають не менше трьох. Якщо переходиш у нове житло, обов'язково потрібно взяти попел зі старого вогнища. За повір'ями евенків, вогонь має надприродну силу і є охоронцем сімейного благополуччя: вміє читати думки людей, передбачати події.

Народ цієї етнічної групи вважає, що до Духів потрібно ставитись шанобливо: обдаровувати їх подарунками (пов'язують різнокольорові клаптики, стрічки на дерева, годують вогонь, кидаючи в нього шматочки м'яса, бризкаючи кров'ю, жиром). Духи своєю чергою обдаровують за вшанування багатою видобутком риби, оленя, сохатого. Дають здоров'я, удачу, виганяють хвороби, нещастя.

На кожному святі відбуваються обряди вигнання, обкурювання, очищення.Обкурювання проводить найшанованіша евенкійська жінка зі старійшин - сенгкіре за допомогою жиру та диму священного ялівцю. Після обкурювання всі проходять через розщеплене дерево (чічіпкан)

Евенки проповідують шаманство (слово «шаман» – тунгуське). Шаман - посередник між людьми і духами, в образі звіра або свого духу - предка він здійснює польоти по світу Всесвіту, прагнучи вилікувати від хвороб, знайти зникле, дізнатися майбутнє, забезпечити хороший приплід звірів, допомогти народженню дитини або проводити в світ мертвихдушу покійного. Для цієї мети у нього є парфуми - помічники, фігурки яких вирізують із дерева, виготовляють із заліза та хутра.

До ведмедя найтрепетніше у евенків ставлення. За повір'ями евенків – це прабатько.

(Казка про дівчинку та ведмедя))

Жив у давнину мисливець. Була в нього дочка. Була його помічницею. Якось дівчинка загубилася. Батько її довго шукав. Але він так і не знайшов доньку. Якось усім стойбищем шукали. Бачать, вдалині щось величезне, чорне. "Я такого не бачив", - каже батько. Почали стріляти і потрапили до цього предмета. Підійшли, бачать: якийсь звір. Стали обдирати шкуру, на шиї шкура ніяк не ріжеться. Глянули, а там металева прикраса. Мисливець впізнав намисто своєї дочки.

Це ж моя дочка! - Вигукнув він.
Так з'явився ведмідь.Раніше ведмідь був дівчинкою.

На подібних оповідях будувалася вся культура евенків.

Є у евенків Ведмеже свято, яке влаштовується з нагоди видобутку ведмедя. Супроводжується піснями, танцями, іграми та триває до вечора.

Раніше евенки - мисливці використовували амулети, виготовлені з ведмежих та білицьких лапок, з соболів носів. У евенкійських сім'ях були охоронці вогнища - обереги у вигляді ляльки Севек, які освячувалися обкурюванням жиру. Обереги Севек вбирали в гарний одяг. Їх не можна було показувати стороннім. Зберігала їхня жінка. Коли чоловік йшов на полювання, вона діставала Севек і просила її про успіх на полюванні.

Так само, як у бурятів у них є звичай (Німат) ділитися з родичами видобутим м'ясом, рибою. Самотні жінки, хворі люди похилого віку ніколи не залишаються без їжі.

Цей звичай ґрунтується на доброті, взаємовиручці, взаємодопомозі.

Т ОФАЛАРИ на території Іркутської області.

Найменшою корінною народністю Іркутської області вважаються тофалари. Менше ніж 700 представників. Вони називають себе тофи, тохи, що означає просто "людина", "гірський житель". Тофи населяють гірські тайгові райони Східних Саян - Тофаларію, що розташована на території Нижньовдинського району в басейнах річок Бірюса, Гутара, Ія, Уда. (КАРТА),

У старовинних китайських літописах розповідається, що тюркське плем'я тофів ділилося на 5 пологів. Вони були підпорядковані загальноплемінному вождеві "олукбану"-"Великої голові". На чолі кожного роду стояв старійшина. Один із пологів називали «чорні гуси» - карагаси. Згодом усе плем'я почало називатися карагасами. І називалося так до 1934 р

За походженням, мовою та багатьма елементами культури карагаси – тофи близькі до тувинців, які проживають у Тоджинському районі.

Основу традиційного господарства тофаларів становлять полювання та оленярство. Олені використовуються для верхової їзди та перевезення вантажів-в'юків, дають молоко. Полюванням займаються не лише чоловіки, а й жінки. Об'єкти промислу – білка, соболь, видра, лось, марал, козуля.

Тофи - чудові слідопити! І збирачі цілющих трав. Вміння читати книгу тайги передається з покоління до покоління.

Хоча тофалари нині живуть у селищах зі школами, лікарнями, культурно-освітніми установами, у лікуванні перевагу віддають травам, п'ють зелений чай і тільки кип'ячену воду(сирую не п'ють).

У радянські часи навчання у школах велося лише російською мовою, тому рідною мовою зараз володіють лише 2% тофаларів.

У минулому тофалари вели кочовий спосіб життя. Жили у чумах. (Конусний каркас із жердин, взимку покритий шкурами, влітку берестою, який легко можна було розібрати та перевезти з місця на місце). Під час колгоспного будівництва тофалари примусово осіли, їм довелося перебудовувати господарювання. Для них було збудовано три села: Адигжер, Нерха і Верхня Гутара, в яких вони і зараз проживають. Це саме те місце, куди, як співається у відомій пісні, «тільки літаком можна долетіти». А зв'язатися – по рації.

Згодом колгоспи перетворилися на звіросовгоспи.

Сьогодні від оленів і хутрового полювання тофалари перейшли до землеробства, розведення худоби та збирання кедрового горіха. Видобуток горіха та індивідуальна промислова діяльність – основний дохід багатьох тофаларських сімей. І ще – гуманітарна допомога продуктами харчування.

Незважаючи на занепад традиційного господарства та кризу етнічного розвитку, тофалари зберігають свої звичаї та традиції, передаючи з покоління в покоління легенди, казки та пісні.

Це є православний народ. Але в них збереглися традиційні вірування в парфуми, господарі гір, тайги.

Сьогодні Іркутська областьвважається найбільш щільно заселеною та етнічно багатою областюСхідного Сибіру. За найскромнішими підрахунками на її території проживає близько 136 національностей, більшість із яких переселилися на територію області з інших областей країни та навіть із сусідніх країн.

У наших планах продовжити роботу з вивчення розвитку Іркутської області, починаючи з 17 століття, коли на Сибірську землю прийшли росіяни.

Чи потрібно зберігати і доносити до нових поколінь відомі відомості про предків, їхню культуру, спосіб життя? Ось ми й відповіли на своє запитання та вважаємо:

Треба! Наступні покоління повинні знати та любити свою малу батьківщину, берегти та зберігати природу. Бути гідними своїх батьків і дідів, брати активну участь у розвитку рідної Іркутської області.

Народи, що мешкають в Іркутській області. Рекорди Іркутської області: Різноманітність національних культур Тофалари - найменший народ у Росії

Іркутська область: коротка характеристика

Евенки в етнокультурному просторі області

Качузький район

Катанський район

Козачинсько-Лінський район

Усть-Кутський, Жигалівський, Нижньоїлімський райони

Бодайбінський та Мамсько-Чуйський райони

ТРАДИЦІЙНЕ ГОСПОДАРСТВО ТА ЙОГО ТРАНСФОРМАЦІЯ

ПИТАННЯ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ

РОДОВІ ОБЩИНИ

Козачинсько-Лінський район

Качузький район

Катанський район

ТОФАЛАРИ

ПРОБЛЕМА РОСІЙСЬКИХ СТАРОЖИЛІВ

НАРОДИ ПІВНІЧ І ВЛАДА

МОВА

ОСВІТА

ОХОРОНА ЗДОРОВ'Я

ВИСНОВОК

ПРИМІТКИ:

Транскрипт

Завантажити:

Попередній перегляд: