Надіслати свою гарну роботу до бази знань просто. Використовуйте форму нижче

Студенти, аспіранти, молоді вчені, які використовують базу знань у своєму навчанні та роботі, будуть вам дуже вдячні.

Подібні документи

Поняття, сутність, функції та суб'єкти ринкової економіки, її переваги та недоліки. Приватизація як умова формування ринкової економіки. Особливості розвитку інститутів інфраструктури ринку. Роль держави у переході до ринкової економіки.

курсова робота , доданий 20.07.2015


Свобода економічної ініціативи як гарантія правової держави. Рівноправність форм власності та функції ринку. Аргументи на користь та проти ринкової системи. Основні риси та особливості ринкової економіки Росії. Роль іноземних інвестицій.

курсова робота , доданий 29.05.2015


Загальність ринку. Функції держави у економіці. Позитивні та негативні сторони ринкової економіки. Державне регулювання економіки. Теорії державного регулювання економіки. Вільна торгівля та протекціонізм.

реферат, доданий 18.10.2006


Поняття та ознаки держави, її роль у ринковій економіці. Основні напрями економічної діяльності держави. Взаємодія держави з виробниками послуг та споживачами ринку. Адміністративні методи регулювання економіки.

реферат, доданий 21.01.2013


Функції держави у ринковій економіці. Сучасні методи державного регулирования. Прогнозування економіки. Економічне програмування. Державний сектор у ринковій економіці. Державні асигнування на науку.

реферат, доданий 06.03.2007


Роль держави у економіці. Роль держави у житті суспільства. Функції держави у ринковій системі. Методи та інструменти державного регулювання економіки. Аналіз ролі держави у економіці Республіки Казахстан. Проблеми початку ринку.

курсова робота , доданий 11.11.2008


Роль та місце держави у ринковій економіці. Цілі, суб'єкти та об'єкти державного регулювання. Еволюція макроекономічного регулювання ринкової економіки. Аналіз державного регулювання ринкової економіки Республіка Узбекистан.

курсова робота , доданий 09.11.2015


Ринок та інституційні основи його функціонування. Ринкова система та її еволюція. Конкуренція: класифікація видів. Фіаско ринку, роль держави у сучасній ринковій економіці. Моделі ринкової економіки. Білоруська економічна модель.

навчальний посібник, доданий 11.10.2009

Чого варте будь-що,
також кількості грошей,
яке воно приносить?
Самюель Батлер

Скрізь, де є торгівля,
там і звичаї лагідності.
Монтеск'є

Поширення порядку на невідоме

Ми розглянули деякі обставини появи розширеного порядку і те, як цей порядок не лише породжує індивідуалізовану власність, свободу та справедливість, а й потребує їх. Тепер ми можемо простежити глибші взаємозв'язки, зупинившись докладніше на кількох інших питаннях, які вже торкалися, зокрема про розвиток торгівлі та пов'язаної з нею спеціалізації. Незважаючи на те, що торгівля та спеціалізація зробили також величезний внесок у зростання розширеного порядку, їх розвиток не знаходило достатнього розуміння навіть у найбільших учених та філософів: так було і при зародженні торгівлі, і протягом кількох наступних століть. Поза всяким сумнівом, ніхто навіть і не намагався осмислити ці явища.

Описувані нами події, обставини та процеси губляться в темряві століть, і неможливо з точністю розпізнати їхні деталі. Спеціалізація та обмін певною мірою могли отримати розвиток вже в давніх невеликих громадах, управління якими залежало виключно від згоди їхніх членів. У якихось мізерних розмірах торгівля могла мати місце й у ті часи, коли первісна людина, йдучи за міграцією тварин, зустрічала інших людей чи інші групи людей. І хоча археологічні знахідки переконливо свідчать про зародження торгівлі в найглибшій старовині, вони не лише рідкісні, а й можуть вводити в оману. Предмети першої необхідності, забезпечення яких спрямована торгівля, споживалися здебільшого не залишаючи сліду; в той же час дивовижні речі, які привозяться для того, щоб спокусити власників предметів першої необхідності і змусити їх розлучитися з ними, берегли і таким чином вони зберігалися довше. Прикраси, зброю та знаряддя праці - наші основні речові докази, оскільки з відсутності в цій місцевості основних природних ресурсів, що використовуються при виготовленні цих предметів, ми можемо зробити висновок, що їх купували за допомогою торгівлі. Але навряд чи археологи зуміють виявити сіль, що привозилася з далеких місць. Водночас предмети, які виробники солі отримували від її продажу у вигляді плати, іноді зберігаються. Проте потреба над предметах розкоші, а предметах першої необхідності перетворила торгівлю на незамінний інститут, і древні громади що далі, тим більше виявлялися зобов'язаними йому своїм виживанням.

Як би там не було; торгівля, безумовно, зародилася в давнину, причому торгівля далека, торгівля предметами, походження яких навряд чи було відомо і самим торговцям; і вона набагато давніша за будь-який інший вид простежуваних нині контактів між групами, що жили далеко один від одного. Сучасна археологія підтверджує, що торгівля давніша за землеробство або будь-який інший вид регулярного виробництва (Leakey, 1981: 212). У Європі виявлено свідчення торгівлі на дуже значні відстані навіть у епоху палеоліту, тобто щонайменше 30 тисяч років тому (Herskovks, 1948, 1960). Вісім тисяч років тому, ще до появи торгівлі виробами з металу та кераміки, Катал-Хююк в Анатолії та Єрихон у Палестині перетворилися на центри торгових шляхів між Чорним та Червоним морями. Обидва можуть бути прикладами " драматичного зростання населення " в давнину -- прикладами, які часто характеризуються як культурні революції. Пізніше, "до кінця сьомого тисячоліття до н. 1981; і Renfrew, .1973: 29; Порівн. також Renfrew, 1972: 297-307). Існують "свідоцтва про розгалужені торгові повідомлення, що пов'язували Белуджистан (у Західному Пакистані) з районами західної Азії навіть до 3200 до н.е." (Childe, 1936/1981: 19). Нам також відомо, що економіка додинастичного Єгипту мала міцну основу торгівлі (Pirenne, 1934).

Про важливе значення, яке набула регулярна торгівля за часів Гомера, розповідає розповідь в "Одіссеї" (I, 180-184) про те, як Афіна є Телемаху під виглядом господаря корабля, що везе вантаж заліза для обміну на мідь. Археологічні знахідки свідчать, що широке поширення торгівлі, що пізніше уможливило швидке зростання античної цивілізації, відбулося в період, про який немає майже ніяких історичних документів, тобто протягом двох століть приблизно з 750 по 550 рік до н. е. По всій видимості; поширення торгівлі призвело приблизно водночас і стрімкого зростання населення грецьких і фінікійських її центрах. Суперництво між ними при створенні колоній було настільки сильним, що до початку епохи античності життя цих великих центрах культури стало повністю залежати від регулярних ринкових процесів.

Існування в ці найдавніші часиторгівлі не піддається сумніву так само, як і її роль у поширенні нового порядку. Проте встановлення такого ринкового процесу навряд чи могло бути легким, воно мало супроводжуватися суттєвими порушеннями життєвого укладу давніх племен. Навіть там, де певною мірою визнавалася індивідуалізована власність, потрібно введення нових, до того часу нечуваних, звичаїв (practices), перш ніж громади стали схильні дозволяти своїм членам відвозити на потребу чужинцям (і з метою, лише частково зрозумілих навіть самим торговцям, не говорячи вже про місцеве населення) потрібні предмети, які були у громади, які в іншому випадку залишилися б на місці і були б доступні для загального користування. Наприклад, мореплавці грецьких міст, що ростуть, доставляючи глеки з маслом або вином на узбережжя Чорного моря, до Єгипту або на Сицилію в обмін на зерно, підвозили по дорозі людям, про яких сусідні з ними народи практично нічого не знали, товари, дуже потрібні і самим цим народам. Допускаючи це, члени малої групиповинні були втрачати колишні життєві орієнтири і опинятися на шляху до нового світорозуміння - світорозуміння, в якому значення малої групи як такої різко знижувалося. Як пояснює Пігготт у книзі "Давня Європа", "старатели і рудокопи, торговці і посередники, організація морських перевезень і караванів, концесій і угод, уявлення про чужі народи та звичаї далеких країн - все це розсувало межі соціального сприйняття, що було необхідно для наступного кроку у розвитку технології при вступі... у бронзове століття" (Piggott, 1965: 72). Той самий автор пише про середину бронзового століття (друге тисячоліття до зв. е.): " у цей час, завдяки створенню мережі морських, річкових і сухопутних шляхів, виробництво і обробка бронзи значною мірою набуває міжнародного характеру, і ми виявляємо, що техніка та стиль виготовлення виробів із бронзи широко поширюються з одного кінця Європи до іншого” (ibid., 118).

Які ж звичаї полегшували нові прориви і як пов'язували елементи нового світосприйняття, а й сприяли навіть свого роду " інтернаціоналізації " (слово, зрозуміло, носить анахронічний характер) стилю, технології і психологічних установок? Такі, які щонайменше мали включати гостинність, забезпечення захисту та безпечного проходу (див. наступний підрозділ). Дуже невизначено розмежовані території проживання первісних племен навіть у дуже стародавній періодймовірно з'єднувалися заснованими цих звичаях торговими зв'язками між окремими людьми. Такі особисті контакти надалі забезпечили послідовне з'єднання ланок у ланцюжки, якими, як кажуть, крок за кроком, малими порціями, життєво важливі предмети передавалися великі відстані. Так стало можливою появу осілих занять і, отже, спеціалізації у багатьох нових місцевостях. А це, зрештою, спричинило відповідне збільшення щільності населення. Почалася ланцюгова реакція: зросла щільність населення, що веде до появи сприятливих можливостей для спеціалізації та поділу праці, викликала додаткове зростання населення та рівня душового доходу, що створювало передумови для подальшого збільшення чисельності населення, тощо.

Торгівля уможливила високу щільність заселення землі

Цю "ланцюгову реакцію", викликану зростанням нових поселень та розвитком торгівлі, варто розглянути докладніше. У той час як деякі тварини пристосовуються до конкретних і досить обмежених екологічних "ніш", поза якими вони навряд чи можуть існувати, люди та деякі інші тварини, скажімо, щури, змогли пристосуватися до життя практично на всій поверхні землі. Сталося це аж ніяк не завдяки пристосуванню індивідів.Лише у небагатьох щодо малих територією місцевостях невеликі загони мисливців і збирачів були в змозі забезпечити себе всім, що необхідно для осілого існування груп, що користуються найпримітивнішими знаряддями праці. І ще менше вони були здатні забезпечити себе всім, що потрібно для обробітку землі. Багато представників роду людського, не маючи підтримки своїх родичів, що мешкають десь в інших місцевостях, вважали б, що в тих місцях, де вони мали намір оселитися, або взагалі неможливо жити, або їх можна заселити лише з незначною щільністю.

Ймовірно, у кожному окремому регіоні деякі з існуючих екологічних ніш, що дають можливість відносного самозабезпечення, заселялися для постійного проживання насамперед і охоронялися від зовнішнього вторгнення. Але все ж таки люди, що живуть у цих регіонах, починали дізнаватися про місця по сусідству, де могли забезпечуватися якщо не всі, то хоча б основна частина їх потреб і де не вистачало лише того, що їм вимагалося час від часу: кременя, тятиви для цибулі, клею, щоб прикріпити різці до ручок, дубильних матеріалів для обробки шкур та іншого в цьому роді. Будучи впевненими, що ці потреби можна задовольнити, відвідуючи час від часу місця свого проживання, вони залишали свої групи і поселялися на якихось землях по сусідству чи інших необжитих і ще віддалених територіях інших частинах малозаселених континентів. Важливість цих переміщень людей та необхідних товарів у давнину не вимірюється лише їх масштабами. Нехай навіть обсяг ввезеного становив незначну частку в поточному споживанні в кожній конкретній місцевості, все одно, якби древні поселенці не мали можливості ввозити товари, вони не змогли б прогодувати себе, не кажучи вже про збільшення їхньої чисельності.

Відвідування місць колишнього проживання не становило жодних труднощів до тих пір, поки ті, хто залишився на батьківщині, впізнавали мігрантів в обличчя. Однак через кілька поколінь нащадки початкових груп починали здаватися один одному чужинцями; і ті, хто населяли місцевості з найкращими вихідними умовами для самозабезпечення, часто починали у різний спосібзахищати себе та свої припаси. Щоб отримати дозвіл вступити на територію первісного проживання та придбати ті чи інші специфічні предмети, що видобуваються тільки тут, прибульці змушені були підносити дари, що свідчило про їх мирні наміри та порушувало інтерес до них з боку. місцевих жителів. Найбільш дієвими виявлялися не ті дари, за допомогою яких задовольнялися повсякденні потреби - це неважко було робити і на місці, - а нові спокусливі та незвичайні прикраси чи ласощі. Тому предмети, запропоновані однієї зі сторін, які здійснюють угоду, часто-густо були, по суті, предметами " розкоші " , але звідси зовсім не випливає, що інша сторона не надавала в обмін предметів необхідності.

Спочатку регулярні зносини, що включають обмін дарами, очевидно, розвинулися між сім'ями зі своїми зобов'язаннями гостинності, тисячею ниток перепліталися з ритуалами екзогамії. Перехід від звичаю підносити подарунки членам сімей та родичам до більш безособового інституту посередників, або "маклерів", які зазвичай виступали поручителями за гостей і домагалися їм дозволу залишатися досить довго, щоб придбати все необхідне, був, безсумнівно, дуже повільним. Так само повільним був і перехід надалі до практики обміну різними предметами в пропорціях, що визначалися їхньою відносною рідкістю. Проте за встановленням мінімуму, що вже влаштовував одну сторону, і максимуму, у якому угода втрачала сенс інший, поступово почали складатися єдині ціни ті чи інші предмети. З такою ж неминучістю традиційні співвідношення еквівалентності помалу починали пристосовуватися до умов, що змінювалися.

У будь-якому випадку в ранньої історіїСтародавню Грецію ми знаходимо інститут Xenos - друга гостя, що забезпечує останньому доступ на чужу територію та її захист. Дійсно, розвиток торгівлі мало бути багато в чому справою особистих відносин, хоча військова аристократія і намагалася створити про неї уявлення лише як про взаємний обмін дарами. При цьому гостинність членам окремих сімей з інших місцевостей могли дозволити собі не лише ті, хто вже був багатий: стаючи каналами, через які задовольнялися важливі потреби громад, такі відносини могли і приносити людям багатство. Xenos, друг гостя в Пілосі і Спарті, до якого Телемах приходить, щоб отримати звістку про свого "багато мандрівного батька Одіссея" (Odyssey: III), можливо, був таким торговим партнером, який завдяки своєму багатству піднявся і став царем.

Зрослі можливості вигідної торгівлі з чужинцями, безумовно, також сприяли посиленню розриву, що вже стався, з етикою солідарності, із загальними цілями і колективізмом спочатку існували малих груп. Як би там не було, малі громади або звільняли деяких індивідів від зобов'язань, або самі виривалися з-під влади своїх груп. І вони починали не лише влаштовувати нові громади, а й закладали основи для створення мережі взаємозв'язків із членами ще якихось громад – мережі, яка, зрештою, внаслідок незліченних внутрішніх змін та розгалужень покрила всю землю. Ці індивіди виявилися здатні зробити внесок, нехай неусвідомлено і ненавмисно, в побудову складнішого і всеохоплюючого порядку, що виходить далеко за рамки їхнього власного кругозору або кругозору їх сучасників.

Для створення подібного порядку індивіди, які залишили громаду, повинні були мати можливість використовувати інформацію в цілях, відомих тільки їм самим. Вони не змогли б використовувати її таким чином без певних звичаїв, що сприяли цьому (наприклад, звичаю друга гостя), однаково прийнятих і в них, і в групах, що жили від них на віддалі. Ці звичаї мали бути загальними; однак конкретні знання та цілі окремих людей, які слідували таким звичаям, могли відрізнятися і могли ґрунтуватися на інформації, яку мав лише даний індивід, що, відповідно, заохочувало індивідуальну ініціативу.

Справа в тому, що група не мала змоги потрапити на чужу територію мирним шляхом; доступ туди, отже, і знання, яким володіли його одноплемінники, відкривався лише індивіду. Торгівля могла грунтуватися лише з специфічних індивідуальних, а чи не на колективних знаннях. Лише зростання визнання індивідуалізованої власності могло уможливити подібне застосування особистої ініціативи. Морські купці та інші торговці керувалися особистою вигодою; проте, незабаром, щоб підтримувати рівень багатства та життєвих засобів зрослого населення їхніх рідних міст (це сталося завдяки їхньому прагненню отримувати прибуток з торгівлі, а не з виробництва), стало необхідно постійно виявляти ініціативу при пошуку нових сприятливих можливостей для обміну.

Щоб сказане не давало приводу до непорозумінь, треба пам'ятати, що питання, чомулюди колись встановили той чи інший конкретний раніше невідомий звичай чи запровадили те чи інше нововведення, має другорядне значення. Набагато важливіше те, що для збереження звичаю чи нововведення необхідно було виконання двох різних передумов. По-перше, мали існувати умови, щоб забезпечити можливість передачі з покоління до покоління певних звичаїв, корисність яких необов'язково зізнавалася чи оцінювалася належним чином. По-друге, треба було, щоб групи, що трималися, отримували явні переваги, що дозволяє їм збільшуватися швидше за інші групи і, зрештою, витісняти (або поглинати) ті з них, у яких подібних звичаїв не було.

Торгівля стародавньої держави

Зрештою, людський рід зумів заселити більшу частину землі досить щільно, що дало змогу підтримувати життя значної кількості людей навіть у тих регіонах, де не можна було виробляти дома жодних предметів. життєвої необхідності. Людство, як один колос, що розтягнувся, поширилося по Землі аж до віддалених її куточків і навчилося всюди видобувати різні компоненти, необхідні для харчування цілого. Воістину, незабаром навіть в Антарктиді тисячі гірників зможуть, мабуть, видобувати достатні кошти для існування. Спостерігачеві з космосу заселеність земної поверхні та все більші зміни її вигляду можуть здатися явищами органічного зростання. Насправді ж все не так: це відбувалося завдяки тому, що індивіди дотримувалися традиційних звичаїв і правил, а не підкорялися вимогам інстинктів.

Окремі торговці та посередники рідко бувають повністю обізнані про те, які конкретні індивідуальні потреби вони обслуговують (так само, як це рідко було відомо і їхнім попередникам). Та їм і ні до чого подібне знання. Багато з цих індивідуальних потреб ще й не існують, вони виникнуть у такому віддаленому майбутньому, що зараз ніхто не в змозі передбачати навіть їхні загальні контури.

Чим більше знайомишся з економічною історією, тим хибнішим починає здаватися уявлення, ніби високоорганізована держава була кульмінацією у розвитку давньої цивілізації. В історичних дослідженнях роль, яку відігравали уряди, сильно перебільшується: з цілком зрозумілих причин ми набагато більше знаємо про дії організованої держави, ніж про те, що було досягнуто внаслідок спонтанної координації зусиль індивідів. Прикладом ілюзії, обумовленої характером збережених документів і пам'яток, може бути історія (сподіваюся, апокрифічна) про одного археолога, який, спираючись на те що, що найдавніші з даних про конкретні ціни висічені на кам'яних стовпах, вийшов на нас, що ціни завжди встановлювалися урядами. Однак це не йде ні в яке порівняння з міркуванням, яке я зустрів в одній широко відомій роботі: раз при розкопках вавилонських міст не було виявлено відкритих площ, отже, на той час там не могло бути ніяких постійних ринків - начебто в спекотних країнах такі ринки влаштовували на відкритому місці!

Уряди частіше перешкоджали дальній торгівлі, ніж виступали з ініціативою її розвитку. Ті уряди, що надавали індивідам, які займалися торгівлею, велику незалежність і забезпечували їхню безпеку, внаслідок цих заходів отримували вигоди від збагачення інформацією та зростання населення. Однак коли уряди усвідомлювали ступінь залежності свого народу від ввезення певних видів сировини та життєво важливих продуктів харчування, вони самі намагалися забезпечити їх постачання тим чи іншим способом. Наприклад, деякі уряди давнини, коли їм ставало відомо з досвіду торгової діяльності індивідів про існування необхідних населенню ресурсів, намагалися захопити ці ресурси, організуючи військові і колонізаторські експедиції. Афіняни були не першими і, зрозуміло, не останніми серед таких спроб. Але було б абсурдним укладати з цього - як зробили деякі сучасні дослідники (Polanyi, 1945, 1977), - що в період найвищого процвітання та зростання Афін їхньою торгівлею управляли в "адміністративному порядку", регулювали її за допомогою урядових договорів і вели за жорсткими цінам.

Скоріше складається враження, що всевладні уряди, які знову і знову завдавали сильних втрат спонтанному прогресу, вже в давнину привели процес культурної еволюції до краху. Прикладом цього може бути правління у Візантії під час Східної Римської імперії (Rostovtzeff, 1930; Einaudi, 1948). В історії Китаю також було чимало випадків, коли уряд намагався нав'язати такий досконалий порядок, що подальші нововведення стали неможливими (Needham, 1954). Ця країна набагато обігнала Європу у своєму технічному та науковому розвитку. Обмежимося лише одним прикладом: вона мала десять нафтових свердловин, що діяли на одному з приток річки По, вже в XII столітті. І, безумовно, маніпулятивної влади своїх урядів вона має стагнацією, яка змінила прогрес попереднього періоду. До відставання від Європи високорозвинену цивілізацію Китаю привели його уряди, які так сильно затискали суспільство в лещата, що нічого нового не залишалося простору для розвитку. У той самий час Європа, як вказується у попередньому розділі, очевидно, зобов'язана своїм незвичайним поступом вперед запанувала у ній у середні віки політичної анархії (Baechler, 1975: 77).

Сліпота філософа

Наскільки мало багатство провідних торгових центрів Стародавню Грецію, особливо Афін і пізніше Коринфа, було з свідомо проведеної урядової політикою, і як слабким було усвідомлення справжніх джерел їх процвітання, найпростіше, мабуть, показати з прикладу Аристотеля, який зовсім розумів передового ринкового порядку , у якому жив. Іноді його називають першим в історії економістом, але у своїх міркуваннях він мав на увазі під оікономія (економія), всього лише домовівництво або, у крайньому випадку, управління індивідуальним господарством, таким як ферма. До купівельної діяльності на ринку, вивчення якої він називав хроматистика (хрематистика), Аристотель мав лише зневагу. І хоча життя афінян того часу залежало від торгівлі зерном з далекими країнами, ідеалом порядку для нього залишалася autarkos (автаркія), тобто самозабезпечення. Аристотеля проголошують також і біологом, але він не мав жодного уявлення про два найважливіші аспекти формування будь-якої складної структури, а саме: еволюції та самоорганізації порядку. Як пише про це Ернст Майр (1982:306), "ідея про те, що Всесвіт міг розвинутися з первинного хаосу, або ідея про те, що вищі організми могли походити від нижчих, була зовсім далека від мислення Аристотеля. Повторимо, Аристотель був противником ідеї еволюції у її вигляді " . Схоже, він не вловив сенсу поняття "природа" (або physis), що позначав процес зростання (див. додаток А), і був, здається, не знайомий з деякими розрізненнями порядків, що самоорганізуються, відомими ще філософам-досократикам. Прикладом може бути відмінність між стихійно виниклим cosmos (космосом) і свідомо створеним порядком (скажімо, в армії), який філософи, що жили до Аристотеля, називали taxis (таксис) (Hayek, 1973:37). Для Аристотеля будь-якого роду порядок, що оформляє людську діяльність, був taxis, т. е. продукт навмисної організації індивідуальних дій із боку що створює порядок розуму. Як ми могли переконатися вище (див. гл. 1), Аристотель з цього приводу висловився однозначно: створити порядок можна тільки на легко доступному для огляду просторі, досить обмеженому, щоб кожен міг чути крик глашатая (eusynoptos, Politeia, 1326b і 1327а). "Надмірно велика кількість [людей] не допускає порядку", - заявляв Аристотель (1326).

На думку Аристотеля, тільки добре відомі потреби населення, що живе зараз, могли служити природною або законною основою для економічної діяльності. Він думав, ніби людство і навіть сама природа завжди існували у своїх нинішніх формах. Такий статичний погляд на речі не залишав місця поняттю еволюції і дозволив Аристотелю навіть порушити питання, як виникли існуючі інститути. Очевидно, йому ніколи не спадало на думку, що більшість сучасних йому громад і, безумовно, більшість його співгромадян-афінян не змогли б з'явитися на світ, якби їхні предки задовольнялися задоволенням відомих поточних потреб. Йому була чужа ідея про експериментальний характер процесу пристосування до непередбачених змін через дотримання абстрактних правил поведінки, які, якщо вони виявлялися вдалими, могли вести до зростання населення та формування стійких схем поведінки. В результаті Аристотель дав також і в етиці зразок підходу, що став загальноприйнятим, підходу, при якому ключ до розуміння корисності правил поведінки, що історично склалися, залишається не знайденим, підходу, при якому ніколи не виникає і думки проаналізувати з економічної точки зору користь від цих правил, т. теоретик просто не помічає проблем, вирішення яких, можливо, міститься в цих правилах.

Оскільки, на думку Аристотеля, морально виправданими є лише дії, націлені на отримання явної вигоди іншими людьми,остільки дії, спрямовані виключно на отримання особистої вигоди, повинні були вважатися поганими. Те, що торговельні міркування могли не впливати на повсякденну діяльність більшості людей, не означає, однак, що протягом скільки-небудь тривалого періоду саме їхнє життя не залежало від функціонування торгівлі, що дозволяла їм набувати предметів першої необхідності. Те саме виробництво заради особистої вигоди, яке Аристотель відкинув як неприродне, ще задовго до його часу перетворилося на фундамент розширеного порядку, що вийшов далеко за межі задоволення добре відомих потреб інших людей.

Як ми зараз знаємо, в еволюції структури людської діяльності прибутковість служить сигналом, що спонукає людину обирати такий рід занять, у якому його зусилля виявляються продуктивнішими; тільки більш прибуткова діяльність може, як правило, забезпечити харчування більшої кількості людей, оскільки при цьому менше віддається, ніж прибуває. Деякі давні греки, які жили раніше Аристотеля, розуміли вже хоч би це. Справді, у V столітті до зв. е. (Тобто до Аристотеля) перший по-справжньому великий історик почав свою історію Пелопонеської війни міркуваннями про те, як у стародавніх людей "існуючої тепер торгівлі тоді ще не було, та й всякого міжплемінного спілкування на морі та на суші", і вони " землі свої обробляли настільки лише, щоб прогодуватися " ; "Вони не мали зайвих достатків і не робили деревних насаджень ... вважаючи, що вони зможуть добути собі їжу всюди, люди з легкістю залишали насиджені місця. Тому в них не було великих міст і значного добробуту" (Thucydides, I, 1 2). Проте Аристотель пройшов повз це глибоке спостереження.

Якби афіняни наслідували пораду Аристотеля - сліпого у всьому, що стосувалося економіки та еволюції, - їхнє місто швидко зіщулилося б до розмірів села, тому що його підхід до процесу впорядкування людського життя привів його до теорії етики, придатної (якщо взагалі придатною для чого б то не було) хіба що для стаціонарної держави. Однак його доктрини панували у філософській і релігійній думці протягом наступних двох тисяч років - при тому, що ця релігійна і філософська думка розвивалася в умовах високодинамічного порядку, що швидко розширюється.

Вплив здійсненої Аристотелем систематизації принципів моралі, притаманних мікропорядку, багаторазово зросла з прийняттям у XIII столітті вчення Аристотеля Фомою Аквінським. Наслідком цього стало проголошення аристотелівської етики фактично офіційним вченням римо-католицької церкви. Негативна оцінка торгівлі церквою в середні віки та на початку Нового часу, засудження стягнення відсотків як лихоліття, церковне вчення про справедливу ціну та зневажливе ставлення до прибутку наскрізь просякнуті духом аристотелізму.

Звичайно, до XVIII століття вплив Аристотеля у цих питаннях (як і в інших) послабшав. Давид Юм зазначав, що ринок дозволив "надавати іншій людині послугу, навіть не відчуваючи до неї справжнього розташування" (1739/1886: II, 289)<Юм, 1965: I, 677>) і навіть не знаючи його, або діяти з вигодою "для всього суспільства, хоча винахідники [системи поведінки]... і не мали на увазі цієї мети" (1739/1886: II, 296)<Юм, 1965: I, 686>) з існування порядку, у якому " діяти на благо суспільства виявляється на користь навіть поганої людини " . Завдяки цим прозрінням у людську свідомість увійшло і поняття самоорганізованої структури, що стало з тих пір основою нашого розуміння всіх цих складних порядків, що здавалися насамперед дивом, яке міг створити тільки якийсь розум, що представлявся на зразок добре знайомої людині його власного розуму, але тільки наділеного надлюдськими здібностями . Тоді ж поступово почало приходити розуміння, яким чином ринок дозволяє кожному задля досягнення особистих цілей використовувати у встановлених рамках своє індивідуальне знання і залишатися при цьому практично повному невіданні щодо порядку, в який доводиться вписувати свої дії.

Тим не менш (і по суті справи врозріз з цим величезним поступом вперед) в соціальній теорії стали панувати просякнуті аристотелізмом наївні та дитячі анімістичні уявлення про світ (Piaget, 1929:359), які лягли в основу соціалістичної думки.

Дослідження структури ринку вимагає детального вивчення ролі та функцій даного елемента економіки у тих економічної думки, розвиток якої сприяло появі нових концепцій ринку.

Фінансовий ринок не займав центрального місця економічної теорії до появи концепції «чинників виробництва». Зазначимо, що спочатку до концепції, запропонованої В. Петті в XVII столітті, входили два основні фактори виробництва: земля та праця 3 . Вже у середині XVIII століття фізіократи, зокрема Ф. Кене 4 і Ж. Тюрго 5 , виділили капітал як чинник виробництва: у тому розумінні капітал був як грошовими коштами, а й коштами виробництва, які забезпечують процес виробництва. Примітно, що фізіократи наголошували на можливості відтворення капіталу шляхом його оновлення за допомогою отриманого прибутку. Визнаючи необхідність капіталу процесах виробництва, Ж. Тюрго також вказував на стратегічно важливу роль відсоткової ставки, за якою надавався необхідний обсяг позикового капіталу. Класичні економісти, включаючи А. Сміта та Д. Рікардо, доповнили цю концепцію деталями, що вказують на проблематику розподілу даних факторів у ціні виробленого продукту.

Класична виробнича функція була представлена ​​як функція двох факторів – праці та капіталу. Після маржинальної революції кінця XIX століття вона була доповнена економістами-неокласиками. І. Фішер у своїх роботах «Капітал і дохід» (1906) та «Відсоткова ставка» (1907) позначив еквівалентність капіталу та інвестицій, використовуючи концепцію грошових потоків у часі та маржинальної ефективності, та позначив виробничу функцію як функцію інвестицій та праці 1 .

Дуже цікава думка Маркса про капітал: зовні представлений як засоби виробництва (постійний капітал), працівники (змінний капітал), гроші (грошовий капітал), товари (товарний капітал), капітал стає особливим видом виробничих відносин. Карл Маркс одним із перших економістів виділив проблематику використання кредитних ресурсів у економічному зростанні. Критикуючи капіталістичну систему виробництва, він зробив величезний внесок у розвиток теорії економічних криз та циклів 2 . Економічне зростання за рахунок кредитного фінансування пізніше буде в центрі уваги таких відомих економістів, як Е. Бем-Баверк (ефект примусових заощаджень та проблема надлишку інвестицій), Й. А. Шумпетер та Ф. А. Хайєк (теорії економічних циклів). Незважаючи на те, що ці економісти, представники Австрійської економічної школи, не були цілком згодні з поглядами К. Маркса, вони визнавали наявність деяких з описаних ним проблем. На початку ХХ століття економісти не лише представляли фінансовий ринок та банківську систему як важливий елемент економіки, а й мали певну думку про вплив даного елемента на рівень цін та інші макроекономічні параметри.

Еволюція ринку.Через неоднозначність підходів до сегментації сучасного фінансового ринку та змісту його функцій доцільно вивчення цього ринку в контексті розвитку економіки. Прогрес економічних відносин стимулював розвиток та ускладнення фінансового ринку, модифікацію його функцій, що можна простежити під час використання історичного підходу.

Основним каталізатором розвитку фінансових відносин та фінансового ринку в стародавньому світіі в античну епоху (3000 рік до н. е. до 5 століття н. е.), а також у рамках феодальної епохи та періоду меркантилізму (5-17 століття) виступала потреба в торговому капіталі: перші фінансові посередники виконували обмінні функції та, як правило, фінансували угоди, пов'язані з торгівлею. У Середні віки та в епоху Відродження створювалися торгові біржі та торгово-дослідні компанії, які також сприяли розвитку фінансового ринку. У рамках капіталістичної формації (XVIII – друга половина XX століття) до потреби в торговому капіталі як каталізатору розвитку фінансового ринку додалася потреба у виробничому капіталі: будівництво залізниць та різноманітні широкомасштабні проекти вимагали залучення великого капіталу та нових форм фінансування. Велика кількість фінансових інновацій в історії фінансового ринку пов'язана з постіндустріальним періодом, починаючи з другої половини XX століття, коли до вже існуючих каталізаторів розвитку фінансового ринку додалася потреба у спекулятивному капіталі для розширення меж діяльності та отримання надприбутків.

Еволюція фінансового ринку та зміна формацій відбувалися поступово та плавно.

У античний період(З 3000 року до н. е. до V століття н. е.) потреба в торговому капіталі сприяла створенню простих фінансових та кредитних відносин, що дозволило виникнути грошовому ринку. Розвиток права в Стародавньому Римі в античну епоху забезпечило умови для створення перших акціонерних товариств, ринку пайових інструментів, а саме позабіржового ринку перших акцій, та перших банків. Згадки про перші термінові контракти дозволяють говорити про виникнення ринку похідних інструментів.

Незважаючи на те, що рабство обмежувало розвиток економічних та фінансових відносин, ще в античні часи розвиток торгівлі та виробництва створили передумови для лихварства та кредитування, появи перших цінних паперів та фінансового регулювання. Наприклад, у Стародавньому Ізраїлі існувала фіксація відсоткові ставки при видачі кредиту (тільки місцевих жителів) 1 , що свідчить про розвитку ринку кредитів і появу перших спроб регулювати функціонування цього ринку.

Історія фінансів, кредитування та цінних паперів сягає корінням у Месопотамію, де за 2 тисячі років до н. е. вже відбувалися термінові угоди, подібні до сучасних угод з використанням похідних інструментів. 1920 року британський археолог, Леонард Вуулі, проводячи розкопки в Месопотамії біля міста Ур, виявив цілий район стародавнього міста, Який служив місцем для здійснення операцій різного роду: у великій кількості глиняних табличок було зафіксовано взаєморозрахунки між покупцями та продавцями, у тому числі і своєрідні термінові контракти. Вивчення табличок дозволило зробити висновки існування ринку кредитів у Месопотамії на даний момент 1796 року до зв. е.., коли Думузі-Гаміль, древній прототип сучасних банкірів, давав кредити за різними ставками (одна з зафіксованих ставок становила 3,78% річних) терміном від кількох місяців до 5 років 1 . Ринок кредитів виконував деякі функції сучасного грошового ринку: ціна на гроші (тоді срібло було основним платіжним засобом) і пропозиція грошей в економіці регулювалися децентралізовано такими фінансистами, як Думузі-Гаміль. Стародавній кредитно-грошовий ринок Месопотамії, який функціонував понад чотири тисячі років тому, можна вважати прообразом сучасного ринку на підставі схожості функцій і характеру угод.

В рамках античного періоду виникли такі фінансові інструменти, як чеки та страхування в Стародавній Греції, паперові гроші та термінові контракти – у Китаї, ануїтети та акції – у Стародавньому Римі.

Особливий інтерес представляють фінансові посередники стародавньої Греціїта Риму. У VI-V століттях до н. е. у Стародавній Греції стали з'являтися «трапези», заможні фізичні особи, які видавали кредити під відсотки, а й приймали депозити, одержуючи прибуток від різниці у ставках. Храми також виступали у ролі фінансових посередників, виконуючи аналогічні функції. Розвиток римської економіки та права перевів фінансових посередників на наступну стадію розвитку: вони розділилися на «аргентарів» («argentarii») та «менсаріїв» («mensarii»). У той час як «аргентарії» нічим не відрізнялися від своїх грецьких колег, «менсарії» фактично були першими громадськими банківськими інституціями, які регулювала держава 2 . Як правило, «менсарії» функціонували як уповноважена державою та казначейством інстанції заставного фінансування, зокрема, у період криз та лих, для підтримки фінансової стабільності. Їхня поява була вперше зафіксована в 352 році до н. е. 3 . Слід виділити основні функції римських банків: "permutatio" - обмін валюти та здійснення оцінки валют ("probatio nummorum"), депозити та кредити, "perscriptio" - платіжні доручення та чеки, "solidorum venditio" - право на придбання викарбуваних монет для їх подальшого звернення економіки. Античні фінансові посередники формували колегії, та його діяльність суворо регламентована. За часів Римської імперії «менсарії» перебували у підпорядкуванні міських префектів, що дозволяє класифікувати дані організації як перші державні банки, які стали прообразом центральних банків.

Римські "Societas Publicanorum" (відкриті товариства), існування яких було зафіксовано ще в Iвіку до н. е. Цицероном, являли собою акціонерні товариства, акції яких, відомі на той час як «частки акціонерних товариств» («partes societatum publicanorum»), служили прообразом сучасних акцій, проте були обмежені у правах 4 . Варто окремо відзначити, що обіг цих акцій був позабіржовим.

Фінансова наука стрімко розвивалася: вже у V столітті зв. е. індійський математик Арібата пропонував формули підрахунків відсотків 5 закладаючи основи подальшого розвитку фінансової науки.

На підставі історичних доказів можна стверджувати, що розвиток фінансового ринку розпочався з фінансового ринку. У давнину, до встановлення у середньовічній Європі феодалізму, функціонував грошово-кредитний ринок, який брав участь у формуванні ціни на гроші та пропозиції грошей в економіці. Проте фінансовий ринок та його учасники були інституційними, а звернення інструментів був біржовим.

Феодальна формаціяпов'язана зі створенням перших бірж, великих міжнародних акціонерних компаній, запровадженням низки фінансових інновацій та формуванням ринку боргових цінних паперів. Саме в епоху феодалізму та раннього торгового капіталізму, відомого як меркантилізм, остаточно сформувалися усі сегменти фінансового ринку. Подальший розвиток пов'язане з якісними змінами у межах даних сегментів.

Розвиток міжнародної торгівлі, особливо між Сходом та Заходом, стимулював у свою чергу розвиток складних алгебраїчних обчислень, які створили основу для різних фінансових інновацій. Феодальні війни, експедиції, широкомасштабні державні проекти вимагали фінансування, яке могло бути забезпечене лише багаторівневою системою перерозподілу фінансів.

У Китаї при династії Танг (618-907) 1 , ймовірно у VIII-XIX століттях, через брак міді для виробництва монет і колосальних державних витрат уряд почав випускати паперові гроші, які невдовзі охрестили «літаючими» через їхню малу вагу. Паперові гроші, випущені монетарною владою та визнані легальним засобом платежу, пізніше почали використовувати у всьому світі.

Еволюція фінансового ринку тривала, незважаючи на перешкоди, що вводяться з боку різних релігій. Лихварство особливо засуджувалося в християнстві: так, у декреті Граціана, датованому 1140 роком, різко засуджуються кредитні відносини, за які після постанови Третього Латеранського собору (1179) людина могла бути відлучена від церкви. Послаблення тиску на фінансово-кредитні відносини з боку церкви відбувалося поступово, у міру зниження ступеня впливу церкви на економіку та суспільне життя.

Торгівля Європи зі Сходом зробила суттєвий внесок у розвиток фінансових відносин. У середньовічній Італії у XII-XIII століттях з'явилися державні облігації. У середині XII століття уряд Венеції випустив "donec pecunia imprestata restituatur", державну облігацію зі ставкою 5% та різними термінами; фінансування ведення воєн, утримання флоту та інші державні витрати фінансували громадяни міста-держави, у деяких випадках це відбувалося примусово 2 . Державні облігації застосовувалися у Генуї, Флоренції та інших містах-державах, які використовували цей інструмент на фінансування консолідованого державного боргу. Період раннього Середньовіччя пов'язаний не лише з появою перших державних облігацій, а й з новим розумінням фінансів: внаслідок ускладнення державних фінансів людство зіткнулося з такими явищами, як інфляція, згадки про яку датовані раннім Середньовіччям 1, фінансові махінації, дефолти та дефіцит державного бюджету, в сучасному розумінні.

Істотний фундамент для подальшої еволюції фінансового ринку було створено завдяки теоретичній фінансовій науці.

На окрему увагу заслуговує перший фінансово-алгебраїчний підручник, створений в Італії в 1202 році: в «Liber Abaci» йшлося про дисконтування вартості, підрахунок відсотків, визначення цін на активи та поділ прибутку 2 . Деякі вчені стверджують, що фінансова наука була запозичена європейцями в арабського світу (так званий «ісламський капіталізм» VIII-XII століть) 3 .

Розвиток фінансового ринку у межах феодалізму пов'язані з запровадженням регулювання – у Середньовіччі вже існували питання фінансової глобалізації та фінансового протекціонізму. Так, наприклад, у Флоренції іноземці не могли (або могли, але з обмеженнями) набувати державних облігацій. Середньовічні уряди здійснювали управління державним ринковим боргом, намагаючись уникати зовнішніх запозичень. Грошовий ринок розділився на первинний та вторинний. На вторинному ринку здійснювалося ринкове позабіржове звернення облігацій.

У XIIIстолітті в Італії з'явилися передані векселі, які вже вXIVстолітті стали активно використовуватися в Англії та інших країнах при розрахунках між торговцями. Поява поняття «тратта», або переказний вексель, пов'язана саме з цим періодом.

За правління Філіпа Чесного у Франції в 1264-1314 роках стали з'являтися перші регульовані державою брокери courratiers de change, які керували боргом сільськогосподарських комун. Централізоване біржове обіг боргових інструментів набуло поширення завдяки Бельгійському будинку Van der Beurze: в Антверпені та Брюгге на початкуXIVстоліття були відкриті перші інституційні торговельні майданчики, у сучасному світі відомі як біржі. Там торгували товарами, різними контрактами, цінними паперами та інші фінансовими інструментами. Поява офіційної біржі в Антверпені (1460), Ліоні (1506), Тулузі (1540), Гамбурзі (1558), Лондоні (1571) дозволило перевести торгівлю різними активами на біржовий рівень із застосуванням встановлених стандартів та клірингу.

У пізній періодСередньовіччя відбулися істотні зміни в банківській справі, яка в рамках раннього Середньовіччя пригнічувалась церковними постулатами. Заснування обмінно-депозитного банку у Барселоні ( Taula del Cambi assegurada de la Ciutat) у 1401 році та банку Святого Георгія в Генуї ( Banco di San Giorgio) в 1407 пов'язані з переходом банків у категорію сучасних фінансово-посередницьких інститутів зі складною системою управління. Комерційні банки відкривалися в Італії, Іспанії, Німеччині, Франції та інших країнах, однак саме банк Святого Георгія був першим публічним банком, створеним і функціонуючим на постійній основі не тільки для підтримки грошового обігу, але і для рефінансування та управління державними та приватними боргами, і навіть емісії боргових фінансових інструментів. Таким чином, Банк Святого Георгія можна вважати наступним еволюційним щаблем давньоримських «менсаріїв», оскільки він мав низку істотних організаційних відмінностей і складнішу функціональність. Примітно, що саме в цей період в Італії з'явився і сам термін "банк" ("banco" та "banca rotta", що означає "лава" та "зламана лава" відповідно).

Банк Святого Георгія консолідував державний борг та забезпечував ринкове звернення облігацій «luoghi», організував кредитну лінію «scripta» для муніципалітету Генуї, першим застосував дисконтування купонів державних облігацій «paghe» та офіційно проводив кліринг векселів. Ці інновації вводилися поступово; так, наприклад, дисконтування купонів державних облігацій «paghe» набуло офіційного статусу лише у 1456 році, коли Римський папа Калікст III офіційно дозволив дисконтування купонів боргових інструментів.

Незважаючи на те, що перші громадські банки були засновані в стародавньому Римі, цей період характеризується суттєвими інноваціями у сфері фінансових ринків, які й зробили банк Святого Георгія одним із перших банків нового покоління. Банки пізнього Середньовіччя є логічним продовженням розвитку банківської справи, перерваної катастрофою Західного Риму та кількома століттями церковних заборон на фінансову діяльність.

Феодальні відносини створили передумови у розвиток торгового капіталізму. Прогрес в арабській та європейській фінансовій науці, якісна еволюція грошового ринку як першого в історії сегмента фінансового ринку та виникнення перших бірж та сучасних банків стали основними досягненнями періоду XI-XVI століть. Економіка раннього капіталізму, або меркантилізму, вимагала подальшого розвитку фінансів та фінансового ринку.

Період меркантилізму(Раннього капіталізму) характеризується появою клірингу за контрактами, що укладаються між купцями та фінансистами. На різних ярмарках, а потім і на біржах, кліринг сприяв урегулюванню угод та забезпеченню гарантій, що, у свою чергу, створювало передумови для розвитку фінансових інновацій та ринку похідних інструментів. Наприклад, один із контрактів, укладений у 1542 році свідчить про те, що двоє купців вказують у контракті різні значення обмінного курсу, і той, чиє значення виявиться далі від ринкового курсу, сплатить протилежній стороні різницю між зазначеним та фактичним значенням 1 . Даний приклад є прообразом сучасного свопу за відсотковими ставками (або за валютними курсами), у якому фігурують не самі суми, а фінансові потоки, пов'язані із встановленою сумою та певними факторами, такими як відсоткова ставка або курс валюти.

У 1537 і 1539 роках імператор Священної Римської імперії Карл V випустив низку указів, які дозволяли перепродувати контракти третім особам, що сприяло подальшому розвитку ринку цінних паперів 2 . Зазначимо, що Карл V також відомий як автор низки обмежень на спекулятивні угоди. Історичні факти підтверджують, що наприкінці XVI століття Нідерланди та інших країнах Європи вже зверталися державні облігації на пред'явника. З'явилися прообрази сучасних похідних інструментів форвардів, ф'ючерсів та опціонів.

У XVII столітті відбулася низка подій, що свідчать про становлення раннього торгового капіталізму: появу великих акціонерних компаній, центральних банків, удосконалення регулювання, розвиток монетарної політики та фінансової науки. Головним чинником розвитку фінансового ринку, як і раніше, було ускладнення економічних і фінансових відносин і потреба в торговому капіталі.

У цей час було організовано перші громадські розміщення акцій. Так, у 1602 році було введено поняття «спільне акціонерне підприємство», і на Амстердамській біржі, відкритій того ж року, можна було придбати акції Нідерландської Ост-Індської акціонерної компанії («Vereinigte Oostindische Compaignie» або «VOC»). Капітал у 6 млн 424 тис. 588 гульденів 3 був величезною сумою для того часу, порівнянної з бюджетом всієї держави. Амстердамська біржа була призначена для торгівлі акціями Ост-Індської акціонерної компанії, які були випущені номіналом у 3 тис. гульденів кожна та продані на первинному ринку 1143 особам. Цікаво, що власник отримував не акції, а квитанцію про оплату акції. Факт угоди враховувався у регістрі акціонерів. Подальше звернення паперів проводилося на вторинному ринку шляхом занесення нових даних у регістрі. Дивіденди з акцій нідерландської Ост-Індської компанії платилися не тільки коштами, а й спеціями та прянощами 4 . Зазначимо, що окрім акцій цей емітент випускав і облігації. Торгівля акціями на Амстердамській біржі стимулювала розвиток пов'язаних з даними угодами фінансових інновацій: на початку XVII століття було зафіксовано перші похідні інструменти, такі як ф'ючерси та опціони, базовими активами яких були акції.

Протягом 1609-1680 років з'явилася ціла низка фінансових інновацій: так звані «короткі позиції» або домовленості про продаж активу в майбутньому за відсутності самого активу у володінні ініціатора в теперішньому; угоди з «кредитним плечем» або з використанням позикових коштів та операції РЕПО із зворотним викупом 1 .

Паралельно з розвитком фінансового ринку відбувалося вдосконалення банківської системи, створювалися передумови виникнення центральних банків. Деякі історики вважають, що скарбниця ордену тамплієрів у XII столітті вже виконувала функції централізованої монетарної влади 2 .

Орден тамплієрів є прообразом сучасної транснаціональної корпорації, проте приписувати цій середньовічній організації роль центрального банку в сучасному розумінні неправильно: тамплієри не відстежували стан фінансових ринків та банківської системи і не виконували грошово-емісійної функції, а здійснювали лише деякі окремо взяті функції монетарної влади, наприклад рефінанс .

Амстердамський обмінний банк ( Amsterdamsche Wisselbank), створений у 1609 році, за своєю функціональністю вважається найбільш близьким до центрального банку.

На початку XVIIстоліття Нідерландах мала місце низка проблем, вирішення яких було необхідне подальшого розвитку, як фінансового ринку, і світової економіки загалом. Бурхливий розвиток міжнародної торгівлі призвів до псування монет, високого навантаження на фінансову систему великою кількістю іноземних та вітчизняних платіжних засобів та хаосу в системі грошової емісії та обігу. Законодавча централізація карбування монет і створення вексельного банку обліку векселів стали поворотним подією історія фінансового ринку. Тепер учасники торгівлі могли не лише придбати офіційно забезпечені векселі, а й обміняти їх на монети без псування останніх – псування монет стало безглуздим, оскільки було встановлено жорсткі вимоги до монет, на які можна було б придбати вексель. Примітно, що Амстердамський банк зосередив у собі емісійну функцію (хоча деякі монетні двори біля Нідерландів тоді функціонували) і функцію рефінансування. Цей банк також здійснював обмін валюти. При широкому розмаїтті іноземних валют, що циркулюють, і вітчизняних грошей (флорини, дукати різного походження, рійдери) спочатку було встановлено фіксований курс обміну валют на валюту банку. Пізніше курс став ринковим, ціна на валюту Амстердамського обмінного банку формувалася за ринковими принципами.

Амстердамський обмінний банк не можна назвати повноцінним центральним банком, оскільки незважаючи на те, що він виконував емісійну функцію, регулював грошовий обіг, здійснював валютну політику і згодом рефінансування, цей банк мав дві відмінні риси, які не дозволяють ставити даний банк до ряду центральних банків : він не мав статусу державного банку країни та здійснював розрахункову, депозитну та обмінну діяльність, цілеспрямовано отримуючи гігантський прибуток. Лише згодом комісії за обмін (так звані agio) були знижені.

Практично одночасно з розвитком фінансових відносин у Нідерландах аналогічні зміни відбувалися у Швеції. Нестача металу, інфляція та високі державні витрати призвели до подібних перетворень. У 1656 був створений Стокгольмський банк ( Stockholms Banco), який належав заповзятливій приватній особі, Йохану Палмштруху, проте керувався на підставі установок шведського короля. В 1661 Стокгольмський банк випустив банкноту, яка вважається першою банкнотою 1 . Однак незважаючи на те, що Амстердамський банк також здійснював емісію чеків, схожих на банкноти, шведські банкноти вільно зверталися, маючи статус платіжних коштів, і випускалися регулярно у великому масштабі. Вже через кілька років, у 1664 році, Стокгольмський банк не зміг забезпечувати обіг банкнот і був визнаний банкрутом. У 1668 році банк перейшов під управління шведським парламентом і увійшов до структури Ріксенс Штендерс Банку ( Riksens Ständers Bank), який став першим центральним банком 2 . Функціональність першого центрального банку після драматичних подій із банкнотами була обмежена операціями рефінансування та клірингу для обслуговування торгівлі.

Банк Англії став наступним центральним банком. У 1694 році він був заснований для управління державним боргом, проте функціонував і як банк банків для рефінансування, в тому числі надання кредитів скарбниці Великобританії. Примітно, що Банк Англії запровадив кілька фінансових інновацій (наприклад, банківські чеки з можливістю овердрафту) 3 . Банк Англії здійснював випуск банкнот, враховуючи проблематику конвертації банкнот у золото.

Починаючи з XVIII століття Європі, та був та інших частинах світу почали створюватися національні центральні банки, що сприяло розвитку фінансового ринку та фінансового ринку загалом. З'являлися нові біржі та банки, зокрема з акціонерним капіталом. На фінансовому ринку стали виникати перші «мильні бульбашки», такі як зазнала краху в 1711 році британська «Компанії Південного Моря» ( South Sea Company), коли оптимістична впевненість інвесторів у бездоганності фінансового стану емітента викликала різке зростання цін на акції, що суперечить їхній реальній вартості, що згодом призвело до знецінення самих акцій.

У цей час у Японії було засновано рисова біржа «Dōjima kome ichiba», що у першій половині XVIII століття стала першою біржею, де торгувалися стандартизовані термінові контракти, аналогічні сучасним ф'ючерсам. Аграрна Японія, де заробітна плата в певних верствах суспільства розраховувалася в рисі, потребувала фінансового інституту, який би виконував функцію централізованого обміну рису на платіжні кошти. У 1697 року було відкрито рисову біржу, вже у 1710-1730 роках стала своєрідним фінансовим центром 1 . Звернення великої кількості термінових контрактів сприяло розвитку теоретичних концепцій для опису рухів ринкових цін: так звані японські свічки яскравим прикладомПерші інструменти аналізу стану фінансових ринків.

Ранній капіталізм, відомий як меркантилізм, вплинув на розвиток фінансового ринку: виникли два нових сегменти - ринок акцій і ринок похідних інструментів; з'явилися інституційні банки. Поява центральних банків та дворівневої банківської системи ускладнила структуру грошового ринку. Поступова індустріалізація економіки створювала нові передумови у розвиток фінансового ринку. У той час як період раннього капіталізму XVI-XVIII століть характеризувався інституціоналізація фінансового ринку, період XIX і першої половини XX століття пов'язаний не тільки з появою нових інститутів та інструментів, але і з важливими перетвореннями в рамках вже сформованих.

Період розвиненого капіталізму(З кінця XVIII до другої половини XX століття) пов'язаний з дуже важливими перетвореннями у фінансовому ринку: появою нових бірж, що спеціалізуються на фінансових інструментах, виникненням фінансових рейтингів та індексів, появою різних законодавчих актів, що регулюють фінансові ринки. До такого каталізатора розвитку фінансового ринку, як потреба в торговому капіталі, додалася потреба у виробничому капіталі: капіталомісткі галузі економіки (наприклад, будівництво, і особливо залізничне будівництво) потребували довгострокового фінансування.

У 1792 році було засновано Нью-Йоркську біржу, торги на якій спочатку проводилися на вулиці Уолл-стріт під деревом. Пізніше, у 1817 році, біржа була офіційно названа Нью-Йоркською фондовою біржею. Котирування бірж стали надбанням не лише зацікавлених осіб, а й громадськості: з розвитком технологій ціни на фінансові інструменти почали поширюватися за допомогою спочатку голубів Пауля Рейтера, засновника інформаційного агентства «Рейтерс» 1 , а потім спеціалізованих газет з біржовими даними. Похідні інструменти почали торгуватися на біржах: створення «Чикагської Торгової Палати» («CBOT») у 1848 році стало точкою відліку в історії стандартизованих похідних біржових контрактів, таких як форварди та ф'ючерси.

Розвиток капіталомістких галузей – будівництва, машинобудування, металургії та залізничних доріг – стимулювало випуск боргових та пайових інструментів для залучення коштів. З'явилися перші фінансові інструменти, що конвертуються, першим прикладом яких може бути випуск конвертованих облігацій в акції в США від залізничної компанії Racineand Mississippi Railroad Company 1875 року. Їхня поява свідчить про встановлення зв'язків між сегментами фінансового ринку та самими фінансовими інструментами.

У 1896 році в США був запущений перший індекс Доу-Джонса по 12 акціях. Згодом до індексу додалися інші індекси, що відображають динаміку фінансових інструментів на різних сегментах фінансового ринку. Інвесторам була необхідна не лише інформація про ціни на фінансові активи, а й інформація про їхню якість, тому наприкінці XIX і на початку XX століття з'являються рейтингові агенції. Першим кредитно-рейтинговим агентством стала компанія "Еквіфакс" ( Equifax), створена 1899 року у США. На початку XX століття були створені аналітичні агенції Moody"sі Standard & Poor's, які згодом стали визначати фінансовий стан компаній та країн за допомогою рейтингів. Зауважимо, що інфраструктурні нововведення, такі як рейтинги та індекси, створили основу нових фінансових інструментів. Наприклад, наприкінці XX століття стали з'являтися похідні інструменти, пов'язані з динамікою певних індексів, такі як ф'ючерси на біржові індекси 2 . Рейтинги дозволяють диференціювати цінних паперів та емітентів за різними характеристиками, включаючи фінансовий стан емітента.

На початку ХХ століття відбувся переворот у розумінні інституту центрального банку. Заснування ФРС США у 1913 році стало важливою подією в історії фінансового ринку, оскільки з її появою змінилася модель функціонування монетарної влади: центральний банк став відігравати важливу роль в економіці як державний регулятор, що забезпечує стабільність. Банківський Акт, відомий як закон Гласа-Стігала, розроблений та вдосконалений у 1933-1935 роках, не тільки встановив поділ банків на два типи (інвестиційні та депозитно-кредитні), але й визначив створення Комітету з відкритих ринків («FOMC») та розробку широкого переліку регулюючих актів, які сформували нові елементи у механізмах регулювання ліквідності. Це посилило роль фінансового ринку, зокрема грошового ринку, у проведенні монетарної політики.

У 1927 році банком J. P. Morgan Chaseбули введені в обіг перші депозитарні розписки для американських інвесторів на акції іноземних компаній, що дозволило фондовому капіталу з більшою легкістю долати національні кордони 1 .

Капіталістична формація дала світові ряд істотних перетворень, у тому числі пов'язаних з еволюцією фінансового ринку, поява конвертованих та нових стандартизованих похідних інструментів, а також застосування індексів, що перевели фінансовий ринок на новий якісний рівень.

на етапі постіндустріального розвитку економіки(друга половина ХХ століття) відбувається глобалізація ринків, фінансів та капіталу. З'явився новий каталізатор розвитку фінансового ринку – потреба у спекулятивному капіталі. Спекуляції завжди супроводжували торгівлю тими чи іншими фінансовими інструментами, проте лише у другій половині XX століття потреба у спекулятивному капіталі (створення сек'юритизованих цінних паперів та інших інструментів, пов'язаних з ними, а також похідних інструментів без постачання базового активу) пов'язана саме з переходом спекуляцій до категорії каталізаторів розвитку фінансових ринків Бажання розширити та ускладнити ринок, залучити більше учасників і тим самим збільшити прибуток, одночасно збільшуючи ризики, стало новою рушійною силою для розвитку фінансового ринку.

Відновлення та економічний підйом після Другої світової війни надали значний вплив на виникнення сек'юритизації. Банки змушені були створювати пули кредитних активів задля забезпечення фінансування наступних кредитів. Вперше сек'юритизація цінних паперів була застосована до пулу іпотечних кредитів у 1970 році в США. Державна національна іпотечна асоціація випустила перші сек'юритизовані цінні папери 2 . Випуск цінних паперів, в основі яких лежали сек'юритизовані активи, став фінансовою інновацією, яка надалі застосовується і в інших галузях економіки. Сек'юритизація дозволила отримати системний ефект: житло стало більш доступним, збільшилася кількість іпотечних кредитів та сек'юритизованих цінних паперів. Обсяг іпотечних цінних паперів за даними "Асоціації індустрії цінних паперів та фінансових ринків" ("SIFMA") на 2008 рік перевищив $9 трлн США, тоді як обсяг цінних паперів, в основі яких лежать не іпотечні, а інші активи, склав на 2008 рік рік $2,6 трлн США, що дозволяє говорити про важливу роль сек'юритизації в історії фінансового ринку 3 .

У 1970-і роки відбулися значні зміни на ринку похідних інструментів: у 1973 році в Чикаго було відкрито першу біржу CBOEспеціалізується на торгівлі стандартизованими опціонами. На біржі CBOEбули застосовані різні інфраструктурні інновації: модель Black-Scholes для визначення цін на опціони та комп'ютеризація котирувань 1 . Спочатку торгівля велася опціонами на акції, проте потім список базових активів поповнився кредитними та іншими інструментами.

Поява похідного інструменту «своп» («swap») стала наступною важливою подією: у 1981 році було укладено першу валютну угоду типу «своп» між компанією IBMта банком міжнародних розрахунків. Через шість років, в 1987 році, номінальний обсяг торгів за свопами склав $865 млрд США, а в 2006 році ця цифра досягла рекорду і перевищила $289 трлн США, що свідчить про високу популярність цього інструменту.

Наступною важливою подією стала стандартизація міжбанківського ринку. Міжбанківський ринок сформувався з появою перших банків, але лише поява широкого спектру кредитних інструментів, зокрема і «свопів», пов'язані з динамікою відсоткові ставки на міжбанківському ринку, вимагало стандартизації показників міжбанківського ринку. Цей процес було розпочато у Великій Британії Британською банківською асоціацією разом із Банком Англії. У період з 1984 по 1986 рік було введено ряд показників, таких як показник ставок за свопами (BBAIRS) і ставка за міжбанківськими кредитами BBALIBOR. За даними Британської банківської асоціації на сьогоднішній день близько 20% усіх міжбанківських кредитів у світі пов'язані з лондонським міжбанківським ринком, а ставки вважаються за 10 основними світовими валютами, що дозволяє ставити дані індикатори у статус глобальних індикаторів грошового ринку 3 . Запровадження стандартизації та уніфікованих показників сприяло подальшому розвитку фінансових інновацій у сфері кредитних інструментів.

Однією з головних тенденцій розвитку економічних систем виступає тенденція розширення сфер діяльності, їхня системна інтеграція, яка найбільш рельєфно проявилася в концепції глобалізації економіки. Глобалізація є першопричиною утворення структурно-складних економічних систем у вигляді інтегрованих бізнес-груп, таких як корпорації, холдинги, консорціуми, конгломерати, картелі, синдикати, трести та інші. Найбільш поширеними інтегрованими бізнес-групами є фінансово-промислові групи, транснаціональні корпорації, міжнародні спільні підприємства.

Аналізуючи сучасні тенденції, багато авторів показують, що глобалізація економіки ставить перед урядами різних країн нові проблеми. Одну з головних проблем вони вбачають у наступному. Сучасні системиуправління корпораціями формувалися у період, коли потік капіталу, товарів та праці через кордону мав невисоку інтенсивність. Сьогодні на міжнародному ринку лідерами стають ефективні корпорації, для яких державні кордони не є перешкодами для виробництва. Розбиваючи виробництво кілька бізнес-стадій, вони розміщують окремі стадії з урахуванням вартості ресурсів і ставок оподаткування доходів у різних регіонах однієї країни, а й у різних частинах світу. Це дозволяє підвищити ефективність виробництва, мінімізуючи витрати та максимізуючи прибуток. Оптимальне розміщення капіталу головним чином визначає траєкторію руху інвестиційних потоків та посилює конкуренцію за їх отримання не лише між компаніями, а й країнами. Розширивши доступ зовнішнім інвесторам, підвищивши прозорість діяльності своїх компаній та посиливши позиції акціонерів, вони виходять на міжнародні ринки капіталів, де конкурують країни, що розвивають ринкову економіку – Індія, Бразилія, Греція, країни Східної Європи, СНД із розвиненими країнами – Німеччиною, Італією, Францією , у яких банківський капітал грає більшу роль, ніж акціонерний.

Ще один важливий аспект глобалізації – створення високо мобільних середніх та дрібних компаній у вигляді малих багатопрофільних корпорацій, оснащених за стандартами сучасного електронного офісу. Такі компанії є мало витратними і можуть за необхідності швидко розгортати свою діяльність у різних країнах. Таким чином, глобалізація створює сприятливі умови для прискорення темпів розвитку не лише великого, а й дрібного та середнього бізнесу.

У разі глобалізації особлива роль відводиться інформації. Недостатня чи нечітка інформація може погіршити стратегічне управління компанією, негативно вплинути на вартість капіталу та призвести до ненормального розподілу ресурсів. Користувачі фінансової інформації, у тому числі й учасники ринку, потребують інформації про суттєві ризики, які в розумних межах піддаються прогнозуванню. На початку ХХI століття провідні світові держави реалізують можливості нового глобально-інформаційного технологічного устрою, що м'яко утверджується. Вони прискорили свій соціально-економічний розвиток та сконцентрували зусилля на розгортанні інформаційної економіки. Водночас, як відомо, виникли й нові проблеми. Швидке зростання та значне збільшення ролі валютних та фондових ринків «віртуальної» економіки суттєво підвищило ймовірність кризи фінансової системи окремих країн світу.

Досліджуючи ієрархічні саморегулюючі організації, ми, зазвичай, маємо справу зі складними процесами, тому важливим є розгляд подібних систем, організація яких передбачає, по-перше, спеціалізацію, засновану на розподілі праці, тобто автономізацію процесів і, по-друге, кооперацію. Розвинені форми кооперації – це проста та складна. На відміну від простої кооперації як кооперації однакової праці, що характеризується «одномоментальністю» дій, складна кооперація є кооперацією розділеної праці, різних видівдіяльності. Процеси кооперації пов'язані із формуванням моделей ринку. Основними моделями ринку щодо нашого дослідження є 4 класичні моделі ринку, хоча в літературі можна знайти найрізноманітніші моделі, виділені в залежності від мети дослідження, яку переслідували автори.

Першою моделлю ринку, що описується К. Марксом, Ф. Енгельсом, В.І. Леніним є саморегульований вільний ринок. Такий ринок існував з XV століття до кінця XIX століття, і його особливістю була відсутність державних підприємств та участь лише приватних організацій та корпорацій. Другою моделлю ринку є монополістичний ринок, який сформувався межі XIX-XX століть і характеризувався появою акціонерної власності шляхом горизонтальної інтеграції великих підприємств як монополістичних об'єднань у галузі. Формами горизонтальної інтеграції були картелі, синдикати, трести. Формами вертикальної інтеграції – концерни, консорціуми. Третьою моделлю ринку став регульований індустріальний ринок, четвертою моделлю - інформаційний ринок, що характеризується стратегічним плануванням, інтеграцією виробничих систем, створенням транснаціональних корпорацій та глобалізацією всіх процесів загалом. Проведені дослідження дозволили зробити висновок у тому, що еволюція моделей ринку є елементом глобальних еволюційних процесів (Таблиця 1).

Таблиця 1.Узгодження моделей ринку та еволюційних процесів

Об'єднання учасників ринку в інтегровані саморегулюючі структури забезпечить самоорганізацію лише в тому випадку, якщо всі зв'язки в ієрархічній системі за її організаційного проектування будуть визначені правильно і процеси забезпечать стійкий узгоджений рух товарно-матеріальних, фінансових та інформаційних потоків у системі. Найбільш поширеним на практиці підходом до управління структурно-складними саморегулюючими організаціями є підхід, що ґрунтується на принципі раціонального поєднання централізації та децентралізації, розширенні прав та відповідальності осіб, які приймають управлінські рішення щодо автономно функціонуючих учасників ринку при одночасному обмеженні їх свободи вибору на етапі вирішення завдання стратегічного управління. .

Правильне міжрівневе розподіл глобального завдання управління саморегулюючою організацією дозволяє зрозуміти, сконструювати та отримати систему децентралізованого управління з високим синергетичним ефектом. Дослідження показують, що властивість цілісності системи – емерджентність, синергетичний ефект, гомеостазис виникають не випадково, а відповідно до системних законів. Це підтверджує високу значущість теорії системної організації. Завдання пошуку загальних закономірностей у процесах еволюційного розвитку саморегулюючих організацій та методів проектування стійких структур децентралізованого управління – одне з найскладніших та найактуальніших завдань наукових досліджень.

Щоб просунутися далі у нашому дослідженні, розглянемо і проаналізуємо докладно сутність процесів самоорганізації і самоврядування. Ми дотримуємось позицій Е.А. Смирнова, вважаючи процеси самоорганізації та самоврядування природними процесами, властивими живої та неживої матерії, які «цивілізація в результаті еволюції поставила у підпорядкування формалізованим ієрархічним процесам на рівні державного, муніципального та іншого корпоративного управління». Під самоврядуванням розумітимемо автономне функціонування соціально-економічної системи, що реалізує потребу людини та організації до свободи вибору в діяльності, що здійснюється. У самоврядуванні ієрархія підпорядкування або відсутня, або слабко виражена на відміну формалізованого управління. Самоврядування передбачає свободу у виборі цілей, формуванні відповідних їм завдань, розробки технологій та методів їх вирішення. При цьому цей процес є елементом демократизації загального управління за рахунок безпосередньої участі членів трудового колективу у діяльності з розробки поточних та оперативних рішень компанії, стратегії її розвитку та інших не менш важливих питань. Самоврядування компенсує частину галузі управління, не охоплену формалізованою системою управління, і ініціює розвиток як штучного (формального) управління, а й організації загалом. «Самоорганізація може розглядатися як процес, і як явище. Як процес самоорганізація полягає у формуванні, підтримці чи ліквідації сукупності дій, що ведуть до створення стійких виробничих та міжособистісних відносину колективі з урахуванням вільного вибору прийнятих правил і процедур...» .

Діяльність особи, яка приймає рішення (ЛПР), полягає в отриманні корисного результату керованого ним об'єкта. Позначений нами корисний результат є функцією поєднання ресурсів та знань ЛПР у рамках організаційної структури. Використання потенційних можливостей ЛПР значною мірою залежить від зовнішніх умов діяльності керованого ним об'єкта. На діяльність ЛПР, що у певної позиції ієрархії, впливають структурні параметри системи управління: порядок підпорядкування рівнів ієрархії, обміну інформацією контролю, залежно від яких ЛПР відкривається різна свобода вибору прийняття рішень. Якщо ЛПР суворо обмежена у діях, вкладених у реалізацію функції системи, то значення ступеня самоврядування щодо його діяльності дуже мало. Зміна умов діяльності ЛПР може спричинити зміну свободи його вибору, отже, і ступеня самоврядування у складі загального управління.

При цьому можливі наступні чотири випадки:

1. У разі "стабільності" передача "дефектів" композиції централізації, децентралізації та самоврядування нижнього рівня на верхній рівень пригнічується.
2. У разі «катастрофи» будь-який «дефект» композиції централізації, децентралізації та самоврядування призводить до руйнування системи.
3. У разі «нестійкої критичності» рівноймовірно, що «дефект» композиції або придушуватиметься, або ні.
4. У разі «самоорганізованої критичності» при фіксованій початковій щільності «дефектів» композиції формальної та неформальної систем щільність дефектів зі збільшенням рівня стабілізується.

Розглянутий нами новий підхід до парадигми глобальних еволюційних процесів дозволяє виділити циклічні етапи розвитку ієрархічних систем та відповідні процеси зміни влади (Таблиця 2).

Таблиця 2.Еволюційні процеси та стан організаційної системи

Найбільш конкретним прикладом узгодження виділених нами циклічних етапів еволюції управління та відповідних їм процесів та станів системи можуть стати основні етапи у становленні та розвитку російської державності, оскільки існування держави як організації завжди призводить до ієрархії влади. Як зазначає відомий російський політолог А.А. Радугін, «починаючи з періоду ранньокласових суспільств, держава як форма соціальної організації було найпоширенішим явищем, що безпосередньо спостерігається...» .

У процесі початку ринкової економіки Росія інтенсивно пройшла стадію вільної конкуренції, характерною тенденцією якої було дроблення великих виробничих об'єднань і підприємств (процес самоорганізації). Генетичною основою такого процесу є спеціалізація, що породила деяку відокремленість підприємств і перетворила їх на первинні виробничі осередки економічної системи (процес децентралізації). За останні два роки стратегії поведінки російських компанійкардинальним чином змінилися у бік інтенсифікації розвитку інтегрованих бізнес-груп та захоплення ними нових ринків. Сучасна російська економіка є структурно складною динамічну системуз великою кількістю явних та неявних зв'язків господарських елементів. Відповідно до визначення сучасного економічного словника прямі господарські зв'язки постають як «форма виробничих відносин між організаціями, підприємствами, реалізована з урахуванням безпосередніх договірних контрактів між учасниками, без залучення державних, міжвідомчих та інших посередницьких структур». За допомогою системи господарських зв'язків досягається об'єднання кількох бізнес-одиниць в єдину вертикально-інтегровану бізнес-групу (процес централізації). В умовах вертикально-інтегрованих бізнес-груп як ієрархічних організацій господарським зв'язкам внутрішньо властивий планомірний характер освіти та дії. Однією з важливих проблем ринкової економіки є встановлення тривалих господарських зв'язків щодо постачання продукції та зміцнення економічно вигідних для підприємства відносин, вирішувати які необхідно в рамках територіально-організованих систем. Це спричинить ефективний розвиток міжрегіональних зв'язків.

Інтелектуалізація суспільства та впровадження нових технологій повинні забезпечити постійне та безперервне зростання економіки, сталий розвиток усіх галузей, і тоді Росія не залишиться у світовій економіці лише постачальником сировини. Структурні реформи та динамізм економіки дозволять у довгостроковій перспективі спостерігати не тільки економічне зростання, а й сприяти зниженню інфляції та зростанню доходів населення лише у тому випадку, якщо підхід до управління буде системним.

ЛІТЕРАТУРА

1. Смирнов Е.А. Теорія організації. - М: ІНФРА-М, 2002.
2. Політологія/Наук.ред. А.А. Радугін. - 2-ге вид. перероб.і дод. - М: Центр, 2001.

Робота представлена ​​на II наукову конференціюза міжнародною участю «Економічні науки. Актуальні проблеми фундаментальних досліджень» (Єгипет, Хургада, 22-29 лютого 2004 р.)

Бібліографічне посилання

Наука перемагати в інвестиціях, менеджменті та маркетингу Шнейдер Олександр

Еволюція ринків

Еволюція ринків

Вивченню ринків було присвячено багато досліджень. Більшість їх аналізувало ринки окремих індустрій і може бути швидше довідковим матеріалом, ніж систематичною класифікацією еволюційних етапів розвитку ринку. Деякі роботи, присвячені загальним закономірностям, становлять інтерес, відбиваючи ті чи інші характерні рисиринків загалом. Однак єдина та зручна для практичного застосування класифікація ринків, яка б відображала етапи еволюції ринків, була відсутня.

Щоб її створити, потрібно знайти основний критерій, який можна було б покласти в основу такої еволюційної класифікації ринків. Ми визначили, що критерієм, що класифікує етапи еволюції ринку, є розподіл споживачів між цим ринком та іншими ринками. Цей критерій не можна плутати з відсотками розподілу одного і того ж ринку між компаніями, які торгують на ньому.

Наведемо приклад. Ринок авіаперевезень ділить своїх споживачів із ринками автомобільних, залізничних та морських перевезень. Відсоток розподілу пасажиропотоку між цими ринками залежить як від етапу розвитку авіації порівняно з іншими транспортними засобами, Так і від ряду більш випадкових факторів, як, наприклад, тимчасова ілюзія, що терористи будуть підривати літаки, але не поїзди. При цьому всередині авіаринку існує розподіл його між різними компаніями, як Delta, El Al, Swiss Air, Аерофлот та інші. Внутрішній розподіл ринку між компаніями, що грають на ньому, (market sharing) не є тим критерієм, про який йтиметься в цьому розділі.

Ми запропонували систему еволюційної класифікації, за якою ринки діляться п'ять груп, відповідних п'яти послідовним етапам розвитку. На кожному етапі ринки характеризуються одними й тими самими:

Цілями

Етапами розвитку компаній, що торгують на даному ринку

Етапами технічного розвитку товарів, що продаються на даному ринку

Психологією покупців

На нульовому рівні ринку споживачів, які платять гроші за використання нової пропозиції, поки що не існує. Існують ентузіасти, для яких спробувати нововведення – хобі. На їхній грі нова пропозиція зароджується. Користувачами ще не існуючого ринку можуть бути вчені-дослідники, для яких апробація нового є частиною їхньої діяльності. Ринками нульового рівня були телефон чи автомобіль наприкінці ХІХ століття, а через сто років ринок цього рівня становили перші жителі Інтернету.

На ринку першого рівня вже з'являються покупці, які реально сплачують гроші. Але вони ще не йдуть із попереднього ринку. Наприклад, багата людина на початку ХХ століття вже могла купити машину і демонстративно кататися на ній містом у вихідний день. Однак основним засобом пересування для нього продовжував залишатися кінь. Він тимчасово платив як ринку бензину, і ринку сіна. У подібному становищі приблизно водночас виявився і ринок телефонів. Інтернет став ринком першого рівня до початку 90-х років.

Ринок другого рівня характеризується тим, що на нього починають масово приходити споживачі, залишаючи попередній ринок. Так американці та європейці в 20-х роках минулого століття стали масово пересідати на автомобілі, залишаючи візників безробітними. З телефонами це сталося років на десять раніше. І це Інтернет, вступивши у стадію ринку другого рівня до 1993 р., перебуває у ньому і зараз.

Можлива ситуація, коли кількість споживачів, які залишають гроші на якомусь ринку, не зростає, але кожен споживач починає використовувати новий продукт для виконання все більшої кількості завдань. Причому цей продукт потрібно йому все частіше, і грошей на даному ринку він все більше залишає. Це теж ринок другого рівня. Наприклад, до комп'ютерів для розрахунку зарплати та складання балансів у банках та компаніях використовували табулятори з перфокартами. Перші великі універсальні ЕОМ у банках і компаніях взяли він саме цю роботу - т. е. складання балансів, розрахунок зарплати, врахує запасів тощо. Але невдовзі, комп'ютери ввійшли у всі сфери роботи банку. Банківське споживання ринків комп'ютерів постійно зростало, банків при цьому не стало більше.

На третій рівень розвитку ринок набирає сили, коли всі потенційні споживачі вже користуються пропозицією даного ринку і динаміка числа покупців відображає приріст населення в країні. Пошта в країнах з поголовною письменністю була «третєетапним» ринком з моменту винаходу поштової марки. Американські автомобілі та телефон перейшли на ринок третього рівня у 30-ті роки. Цікаво, коли до третього етапу ринку дійде Інтернет?

Ринок четвертого етапу – це зворотний бік другого етапу ринку. На четвертому етапі ринку відбувається відтік споживачів, які починають використовувати нову пропозицію замість того, що було. Ринок перевезень на конях перейшов на четвертий рівень, коли автомобіль перейшов на другий. Пошта та традиційні телефонні мережі йдуть сьогодні на четвертий етап під натиском Інтернету. Ринок же автомобілів чи каструль ще далекий від четвертого етапу. І якщо для автомобілів фантасти вже передбачили настання четвертого етапу, то світ без каструль навіть уявляти не хочеться.

Характерно, що ринок не можна плутати з компаніями, які торгують цьому ринку. Компанія може швидко перейти з одного ринку на інший, іноді навіть отримує додатковий імпульс до розвитку, прискорюючи загибель свого колишнього ринку. Наприклад, IBM перейшла на ринок персональних комп'ютерів, наблизивши загибель доелектронного офісного обладнання, яке сама колись випускала (між іншим, нещодавно опубліковано інформацію про намір IBM вийти з бізнесу з виробництва персональних комп'ютерів). З іншого боку, конкретні компанії можуть зникнути і на процвітаючому ринку, поступаючись своїм місцем іншим.

Глава 4 Структура ринків Вищим обов'язком фізиків є пошук тих загальних елементарних законів, у тому числі шляхом чистої дедукції можна отримати картину світу. До цих законів веде не логічний шлях, а лише заснована на проникненні до суті досвіду інтуїція. Альберт